За матеріалами роботи "Історія міста Зимогір'я"

м. Зімогір'я

Зімогір'я - місто районного підпорядкування, адміністративна одиниця Слов'яносербського району Луганської області.
Знаходиться на р. Лугань на відстані 15 км на південь від Слов'яносербська і 40 км на південно-захід від Луганська.
Площа міста - 856 га.
Чисельність населення - 9 тис. чоловік.
В етнографічній структурі Зимогір'я переважають українці та росіяни.
Походження назви міста Зимогір'я
Перша назва с Зимогірья – "Черкаський Брід" походить від слів "черкаси" (давня назва українських козаків) і "брід" (перехід через річку). До цього часу не знайдено жодного документа, який свідчив би про рік появи козацького пікета чи зимовника на території сучасного м. Зимогір'я. Незважаючи на це, 1645 р. - офіційно вважається датою заснування міста. В 1995 р. відбулося святкування 350-річчя м. Зимогір'я. На в'їзді до міста з боку Бахмутського шляху споруджено стелу з надписом на російській мові "г. Зимогорье – 1645 год».
Найбільше вірогідний час заснування козацького зимовника Черкаський Брід - кінець XVII - початок XVIII ст. В XVII ст. на р. Луганчик був розташований ще один Черкаський Брід - козацький зимовник, який з середини XVIII ст. одержав паралельну назву «хутір Черкаський» (с. Новоаннівка Краснодонського району).
Перший населений пункт на території Зимогір'я - це військове поселення "10 рота" (згідно з першою нумерацією). Розміщення сербських рот генералів Шевича і Депрерадовича позначено в документі під назвою "Ландкарта Славяносербии". Роботу над картою було завершено в серпні 1754 р. У цьому ж році рангова дача командира 10 роти капітана І. Маркова одержала назву "шанець Черкаський Брід".
У "Ведомости учиненной полковником Шевичем обо всех состоящих в бьівшем Шевичем й Депрерадовичем полках, ротах ..." записано: "Назьівается шанец Черкасский Брод. Церковь в оном строится во имя святого отца Николая Чудотворца...".
З 1765 р. шанець Черкаський Брід отримав назву "село Черкаське". Близько 1765 р. було засновано хутір Зимогір'я. З часом поселення стало називатися "село Зимогір'я". Дату його "народження" не встановлено. У 1910 році на околиці села було збудовано залізничну станцію "Зимогір'я".
У 1938 р. с. Черкаське отримало статус селища міського типу. Рішенням Луганської обласної ради від 11.04.1961 р. смт. Черкаське було віднесено до категорії міст районного підпорядкування і отримало назву "місто Зимогір'я".
Існує кілька гіпотез, пояснюючих значення назви міста. Деякі краєзнавці пов'язують ім'я "Зимогір'я" зі сполученням слів "зима" і "горе", "зимовник" і "гора". Перша версія ґрунтується на легенді, згідно з якою на козацький зимовник Черкаський Брід зимою зненацька напали татари і повбивали майже всіх його мешканців. Цю легенду ще й сьогодні можна почути в Зимогір'ї від старих людей.
Друга гіпотеза пояснює топоніміку міста як поселення людей, збудоване на місці козацького зимовника, біля гори.
Краєзнавці м. Зимогір'я Валдайського району Новгородської області вва¬жають, що назва їх міста походить від слів "зима" і "гора". Звідси - "Зимняя гора" (Н. П. Волков. У каждого судьба своя. Луганск, 2003).
В "Словаре народних географических терминов" Є. М. Мурзаєва читаємо: "Терминологическое происхождение слова "Зимогорье" лучше связать с почти забытым русским словом "зимогор" - "бродяга", "босяк", "человек без определенных занятий и постоянного заработка».
В. І. Висоцький у книзі "Исторические аспекты топонимов Луганщины" (2003 г.) ім'я «Зимогорье» трактує як «вольная местность».
Кожна з цих гіпотез має свої переваги та недоліки. Якщо розглядати їх окремо, то з'ясування походження назви міста стає проблематичним. Але сукупність гіпотез наводить на думку, що "Зимогір'я" - це заснований українськими селянами та російськими "зимогорами" населений пункт, розташований біля гори, на місці козацького зимовника, знищеного зимою татарами.
Підсумовуючи вище зазначене, можна зробити висновок про те, що "Зимогір'я" - дуже вдала назва, яку пов'язано одночасно з історичним минулим і географічним положенням населеного пункту, соціально-етнографічними чинниками.
Найдавніші сторінки історії Зимогір'я
Найдавнішу стоянку первісних людей на території Слов'яносербського району, яку відкрито на Сіверському Донцю біля с. Весела Гора, датовано 20 тис. до н.е. В період верхнього палеоліту( 40-10 тис. до н.е.) люди залишили сліди життєдіяльності також у басейні р. Лугань. На південній околиці м. Зимогір'я археологи знайшли майстерню, де починаючи з 15 тис до н.е. добувався кремінь і здійснювалася його первісна обробка. Заготовки - нуклеуси ремісники відносили на стоянки і робили з них різці, скребла, проколки.
Переважну більшість кам'яних знарядь праці, виявлених на Слов'яносербщині (Кряковка, Трьохізбенка, Хороше, Зимогір'я, Говоруха, Сабі-вка, Родакове ) і датованих періодом верхнього палеоліту, виготовлено із зимогір'ївського кременя.
До 13-12 тис до н.е., коли почалося потепління, південна межа льодовика знаходилася на відстані близько 300 км. від сучасного міста Зимогір'я. В умовах сурового клімату первісні люди мешкали в печерах, одягалися в звірячі шкури, використовували для обігрівання вогонь. Основним способом добування їжі було полювання на мамонтів, оленів, зубрів, диких коней.
Мезолітичні стоянки первісних людей (10-7 тис. до н.е.) на Слов'яносербщині відкрито та досліджено біля с. Пришиб, с. Оріхово - Донецьке, с. Хороше, с. Сабівка. Знайдені на стоянках знаряддя праці і наконечники стріл, мікрорізці, мікропластини, свердла виготовлено із зимогір'ївського кременю.
Після послаблення Скіфії на історичну арену виходить Сарматія (ІVст. до н.е. - IVст. н.е.).
Сарматські археологічні пам'ятки на території Слов'яносербського району відкрито біля смт. Фрунзе, с. Кримське, с Жолобок. На околиці м. Зимогір'я знаходяться недосліджені кургани. Не виключено, що серед них є і сарматські під-курганні поховання.
На протязі III-VII століть Подонцов'є стало частиною арени великого пе¬реселення народів: переміщення германських, тюркських та інших племінних союзів на територію Римської імперії. Сліди перебування на Слов'яносербщині готів, гунів, авар не знайдено.
Одночасно з гунами в IV ст. в Подонцов'є прийшли проболгари. Тривалий час (ІХ-Х ст.) вони платили данину Хазарському каганату. Про мирний характер болгаро-хазарських відносин свідчать поселення, які не мають ніяких ознак військових укріплень.
Археологічні пам'ятки проболгар відкриті в семи населених пунктах Слов'яносербського району: Зимогір'я, Жовте, Новодачне, Родакове, Сабівка, Слов'яносербськ, Лопаскіне .
На початку X століття проболгарські поселення було знищено печенігами .
У продовж Х-ХІП століть господарями донецьких степів були тюркомовні племена печенігів і половців. Провідну роль в їх житті відігравали кочове скотарство і війни.
Поселення або тимчасові стоянки печенігів у Подонцов'ї не знайдено. Єдине на Слов'яносербщині печеніжське поховання відкрито археологами біля смт. Фрунзе. Перший напад на Київ кочівники здійснили в 968 році, останній - у 1036 . Після поразки від Ярослава Мудрого політичне об'єднання печенігів розпалось.
У середині XI століття на південних кордонах Русі з'явилися половці. Освоєні кочівниками степові простори отримали назву Половецька земля, її центром був Сіверський Донець.
Як і інші кочові племена, половці постійно переходили з місця на місце у пошуках нових пасовиськ для своєї худоби. У XII ст. частина половців, використовуючи господарський досвід слов'ян, перейшли до осілого засобу життя, і зайнялися землеробством, приселищним скотарством, ремеслами, торгівлею. Половці здійснювали руйнівні набіги на Русь і в свою чергу страждали від ударів у відповідь.
Безмовними свідками русько - половецьких відносин були скульптури. Половецькі кам'яні «баби» знайдено в 8 населених пунктах Слов'яносербського району: Зимогір'я, Говоруха, Весела Гора, Причепілівка, Кримське, Сокільники, Фрунзе, Хороше. Зимогір'ївську скульптуру на своєму городі знайшли брати
Григорій та Кирил Андрущенко. З 1970 року вона знаходиться у парку- музею Луганського державного педагогічного університету. Місце знаходження ще кількох зимогір'ївських «мадон», про які відомо зі слів старих людей, не з'ясовано. Скульптури встановлювалися на курганах, на перехресті важливих шляхів, біля бродів і використовувалися виключно в релігійно-культових цілях.
В 1222 р. монгольське військо на р. Сіверський Донець розгромило половецьких ханів. Останні відступили до Дніпра і звернулися до руських князів за допомогою. В 1223 р. Чінгісхан на річці Калці розбив об'єднане русько-половецьке військо.
У другій половині XII століття в донецькі степи, Приазов'є і на Кримський півострів переселилися південно-уральські і південно-сибірські племена, близькі за етнічним корінням до половців. З часом тюркомовні народності змішалися . Так виникло нове етнічне утворення, яке отримало назву «татари» за ім'ям одного із монгольських племен.
У кінці XIV століття міжусобні війни ординських ханів та вторгнення армії Тамерлана привели до занепаду Подонцов'я. Починаючи 20 тис. до н. е. і до кінця XIV століття та в наступний період, історична лінія життя в донецьких степах не обривалася. На зміну одним племенам приходили інші, змінювався кількісний склад населення, але Слов'яносербщина, Луганський край, Донбас ніколи не були Диким полем.
До XVIII ст. донецькими степами кочували кримські та азовські татари, ногайські орди. Вірогідні місця розташування їх кочевій - Зимогір'я, Родакове, Фрунзе, Кримське, Весела Гора. Після розпаду Золотої Орди Хаджі - Гірей утворив Кримське ханство. У 1475 р. над Кримсько-татарською державою було встановлено протекторат Османської імперії. З цього часу татари почали справжнє «полювання» на людей з ціллю захоплення невільників та їх продажу в рабство.
У 1647 р. Донський отаман Степанов розповів у посольському приказі про знайдену козаками його станиці татарську сакму, яка знаходилася «выше Айдару, а ниже Боровой в казачьем юрту у Трех изб». Цей документ має велике значення для вивчення історії Слов'яносербщини. Він свідчить про наявність татарської сакми. Вірогідно, що по території Луганської області вона пролягала біля сучасних Чернухіне, Перевальська, Зимогір'я, Трьохізбенки.
Жодного документа, який підтверджував би 1645 рік, як дату заснування Зимогір'я не знайдено.
Писемні джерела свідчать, що 1636-1652 роки - це час зростання військової активності кримських та азовських татар, ногайців, які зупинили донську колонізацію на Сіверському Дінцю, перетворивши ріку на кордон між Московською державою та Кримським ханством.
На звіт капітана І. Верховського, який на протязі 1699 - 1700 рр. обстежував територію середньої течії Сіверського Донця, ні «Переписньїе стольничьи книги» ( 1709 р.) М.Пушкіна і М. Кологривова не підтверджують існування в ті часи населеного пункту або зимовника, юрта на місці сучасного Зимогір'я.
Наведені свідчення та припущення мають умовний характер, бо не підтверджуються в повному обсязі документальними джерелами.
У 1753 році згідно з указом Єлизавети Петрівни в межиріччі Бахмута й Лугані було поселено сербські роти І.Шевича і Р.Прерадовича. Так виникла Слов'яно-Сербія - автономна адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії. Військове поселення «десята рота» І.Маркова - це перший населений пункт, заснований на території сучасного міста Зимогір'я. Кожна рота Слов'яно-Сербії збудувала шанці - польові укріплення і ланцюг редутів, у яких гусари постійно несли охоронну службу. Шанець 10-ї роти отримав назву «Черкаський Брід».
Привабливі умови, запропоновані імператорським урядом для переселенців, виникнення військових поселень, отримання офіцерами рангових дач, наявність вільних родючих земель та багатих пасовиськ стимулювали приток у Слов'яно-Сербію болгар, македонців, сербів, волохів, греків, угорців, молдован, росіян, українців. Таким шляхом у 1754-1756 рр., було засновано села Черкаський Брід (з 1765 р. с. Черкаське, паралельна назва «с. Черкаський Яр»), Хороше, Кримське, Підгірне (Слов'яносербськ), Жовте, Раївка, Ново-Дем'янівка, хутір Зимогір'я та інші.
Архівні данні дають змогу простежити долю окремих населених пунктів. Так хутір Зимогір'я став селом, а потім злився з с. Черкаське.
У 1764 р. Слов'яно-Сербію було ліквідовано, а її територію включено до складу Новоросійської губернії; полки Шевіча і Депрерадовича об'єднано в один Бахмутський гусарський полк. Місцями розташування рот, згідно з новою нумерацією, були: с. Кримське - 6 рота, с. Підгірне - 8, с. Жовте - 9, с. Черкаське - 11, с. Хороше - 12.
Після переможної російсько-турецької війни 1768-1775 рр. згідно з указами Катерини II рядових гусар було переведено до стану державних (казенних) селян, зобов'язаних платити поземельний і подушний податок, служити в пікінер-ських полках.
У другій половині XVIII ст. на землях, відвойованих у кримських татар, почався справжній господарський бум. У міжріччі Сіверського Дінця й Лугані швидкими темпами розвивалися землеробство, тваринництво, ремесла, промисли. Набули поширення винокуріння і виготовлення борошна, активізувалася торгівля. «Ведомость состоящих в Бахмутском гусарском полку у разных лиц мельниц на 1765» свідчить, що в середині XVIII ст. на території Слов'яносербії було збудовано 17 млинів. Один із них працював «у поручика Родакова на реке Лу-гань при одиннадцатой роте...».
Героїчна боротьба з кримськими татарами запорозьких і донських козаків, сербських гусар, їх видатний внесок у освоєння донецьких степів знайшли художнє відтворення в скульптурній композиції «Братерство». Пам'ятник було встановлено в смт. Словяносербськ з нагоди 250-річчя утворення Слов'яно-Сербії.
У 2002 р. в Зимогір'ї було закладено пам'ятний знак на честь засновника міста Івана Маркова.




Просмотреть увеличенную карту