За матеріалами роботи «Краснодон. Минуле. Теперішнє»
вчителя історії ЗШ № 24 м. Краснодона Стрельцової В.С.


Місто Краснодон

Місто Краснодон – до 1938 року – селище Сорокіне, засноване в 1914 році. Місто обласного підпорядкування. Розташоване в південно – східній частині Донецького кряжа, на лівому березі ріки Великої Кам’янки – притоки Сіверського Дінця, за 51 км від обласного центру – міста Луганська. Найближча залізнична станція Краснодон (до 1962 року - Верхньодуванна) розташована за 7 км від міста. Краснодонській міській раді підпорядковані міста Молодогвардійськ (почало будуватися в 1954 році і назване на честь молодогвардійців) та Суходільськ (до 1972 року селище Верхньодуванне). А також селища міського типу Краснодон (до 1922 року Катеринодон), Ізваріне, Гірне, Енгельсове, Урало-Кавказ, Скверне, Краснодарське. Провідне місце в економіці міста належить підприємствам вугільної промисловості. Найбільш крупними є «Суходільська - Східна», «Молодогвардійська», «Самсонівська - Західна», «Ореховська», ім. Баракова. Інші галузі представляють Красно донський завод авто агрегатів, завод «Юність». Працюють підприємства харчової промисловості: м’ясокомбінат, хлібокомбінат, харчовкусова фабрика. Будівна галузь представлена підприємствами «Краснодоншахтбуд», «Краснодонвуглбуд», ЧП «Фелікс». В Краснодоні функціонує Факультет інженерії і менеджменту Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля, філія Київського Міжрегіональній Академії управління персоналом, вечірній гірничий технікум. 22 загальноосвітні школи, гімназія, 2 дитячо – юнацькі спортивні школи, 2 центра дитячої творчості, 3 школи мистецтв, дитяча художня школа, 4 Птл. Краснодон має 16 лікувально-профілактичних закладів, дитячий тубсанаторій. А також 7 будинків культури; клубів, музей «Молода гвардія».

Історія заснування

На території Краснодона люди жили ще в глибокій давнині. Про це свідчать залишки населення епохи бронзи (ІІ тис. до н.е.) знайдені на південній околиці міста. А нині існуюче місто Краснодон походить від рудника Сорокіне (1914 р.), виникнення якого відноситься до періоду промислового підйому в Росії 1919 – 1914 років. Про виникнення назви Сорокіне розповідає легенда. Ще задовго до виникнення рудника Сорокіне гундорівські козаки одержували наділ землі в неосвоєних краях. Гундорівський козак Сорокін одержав землю саме тут. Він першим поселився з сім’єю в наших краях і заснував тут хутір. За ним сюди прибували інші козаки, а хутір назвали його ім’ям: Сорокіне. Існує ще одна версія назви хутора Сорокіне. Хутір існував ще з ХVІІ ст. старожил м. Красно дона Іван Васильович Сорокін розповідав, що його прадід Сорокін Іван Лук’янович з сім’єю: дружиною, сином Федором, Василем, Трохимом, Тимофієм і дочками Євдокією, Поліною, Агатією переїхали в хутір Сорокін на вільні війкові землі з хутора Михайлівського, що розташований на лівому березі річки С. Дінець і входив в юрт Гундорівської станиці. В той же час станичне управління переселенцям давало землю, виділяло скотину та іншу допомогу. Сім’я складалася з 5 чоловіків, а землю давали 5-6 десятин на душу, то землі було достатньо. Коли вони приїхали в х. Сорокін, тут вже жили люди. Це були сім’ї Тімощенкови, Ізваріни, Мазанкіни, Миронови. Іван Васильович говорить, що назва хутора походить від назви балки «Сорокіної», яка і зараз існує нижче школи № 6. В цих місцях збиралось багато сорок, може тому балку назвали «Сорокіною» і хутір Сорокін. (газ. «Слава Красно дона» № 100, 27.08.1994). На початку ХХ століття відомий російський учений Л.І. Лутугін, складаючи маршрутну карту вугільних пластів Донбасу, виявив в районі хутора Сорокіна багаті поклади топлива. Ці землі в той час були приписані до станції Гундорівської. Сюди потяглися діловиті люди з метою освоєння родовищ. Велику ділянку від хутора Сорокіне до хутора Талового в березні 1911 року взяв в оренду інженер Каменков. У квітні 1912 року ділянка Каменкова була придбана акціонерним товариством Московсько – Казанської залізниці. Швидкому промисловому освоєнню вугільних запасів сприяло спорудження в 1912 році Північно – Донецької залізниці. В 1912-1914 роках біля хутора були закладені шахти №№ 1,2,5 «Сорокіно», «Чуриліно», «Мешковська». Водночас зі спорудженням шахт Сорокінського рудника почалось будівництво рудничного селища Сорокіно, який ввійшов до складу Донецького округа Області Війська Донського. Свою назву він дістав від розташованого поблизу хутора Сорокіне. А трошки раніше, 1910 році, виник рудник «Єкатеринодон», який знаходився на кордоні Єкатеринославської губернії та Області Війська Донського. Шахти Сорокінського рудника видали перші сотні пудів вугілля в 1914 році. Тут працювали знедолені селяни Єкатеринославської, Курської, Воронежської, Орловської, Тамбовської та інших губерній царської Росії. Серед гірників було немало татар і представників інших національностей. В 1916 році на руднику працювало 776 шахтарів. Всі роботи на добичі вугілля і проходженню гірних виробіток проводились вручну. На руднику було всього чотири вуглепідйомні машини, два кінних привода і шість парових насосів. Через відсутність вентиляційних установок гірники задихались від вугільного пилу і газів. Шахтарі постійно підвергались небезпеці. Денний заробіток забійника не перевищував 1 руб. 70 коп., а коногони, саночники, лампоноси заробляли від 50 коп. до 1 рубля. Грошей не хватало навіть напівголодне існування. В 1916 році на руднику Сорокіне проживало 3105 чоловік. Було 15 кам’яних, 26 дерев’яних будинків та 3 казарми. (Ще й зараз від старожилів можна почути назви Дерев’яна колона, Кам’яна колона. Саме вони утворили рудникове селище.) В рудничному селищі не було на лавок, ні базару. За продуктами приходилось ходити за декілька верст – хутір Сорокіно. На всі шахти рудника був один Медичний пункт, де працював фельдшер. Церковноприходська школа і двокласне училище з п’ятилітнім строком навчання знаходились також на хуторі Сорокіне. Більшість підлітків ні де не навчались. З юних літ вони йшли працювати на шахти. Дирекція рудника і хуторська козацька верхівка розпалювали ворожнечу між працівниками різних національностей, направляючи їх один на одного. Протягом 1917-1918 років Сорокінці приймали активну участь у революційних подіях. Ніякі сили не змогли зломити революційний дух гірників. А потім почалося соціалістичне будівництво, виконання І п’ятирічки, участь у стаханівському русі. За роки Радянської влади Сорокінський рудник перетворився в один із крупних центрів вугільної промисловості Донбасу. В жовтні 1938 року рудник Сорокіне був перейменований в місто Краснодон. Оформлявся центр міста з новими вулицями, парком, були відкриті школи, клуби, магазини, їдальні, майстерні побутового обслуговування, гірнично–промислові училища.

Значні для міста історичні події

Багате історичне минуле має місто Краснодон. Його історія є частиною історії великої країни. Так в 1917 році було проведена перші в історії країни воскресник, на якому шахтарі Сорокінського, Катеринодонського та інших рудників добули два ешелони вугілля для революційних кораблів Балтійського флоту. За ними прибули делегати Краснодонської Ради Павлов і Старовойтов. Вони побували в Катеринодоні та Сорокіно. Після перемоги жовтневого збройного повстання на руднику відбувся мітинг, а потім демонстрація. На мітингу було прийняте рішення про створення революційного комітету і червоногвардійського загону. На початку листопада в Сорокіні була встановлена Радянська влада. Золотими буквами в історії Красно дона вписані імена перших більшовиків Сорокінського рудника А.Ф. Бикова, М.І. Ісаєва, Г.Т. Дорошева, геройські загиблих у 1918 році в боротьбі із контрреволюцією. Літом 1918 року на руднику виникла підпільна група під керівництвом В.В. Щепініна – солдата фронтовика. Відважні підпільники зривали добичу і відправку вугілля германським військам і білокозакам. Свою диверсійну роботу вони маскували «технічними неполадками». В травні 1919 року рудник Сорокіно захопили денікінці. Вони стратили групу гірників, які відмовились на них працювати. А в грудні 1919 року частини 1-й Кінної армії визволили рудник. На честь цієї події одна з центральних вулиць названа Пєрвоконная. Після закінчення громадянської війни розгорнулися роботи по відновленню господарства, відкривались нові шахти - № 4, 5, 7, розростався і рудник. В 1925 році тут було збудовано 28 двохквартирних будинків та почалось будівництво ще 30 і 5 гуртків. На руднику працювала початкова школа, амбулаторія, школи лікбеза. В 1924 році було споруджено клуб ім. Леніна. З 1939 року почала виходити газета «Ударник» (тепер «Слава Краснодона»). Гірники Сорокінського рудника з ентузіазмом включались в виконання п’ятирічних планів. Як і всі гірники Донбаса вони почали боротьбу за дострокове виконання першої п’ятирічки. Ініціатором соціалістичного змагання була бригада шахти № 3, яку очолив С.Д. Сульженко. Його ім’я було занесено в книгу передовиків Донбаса. Росли ради ударників-ізотовців. А 29 грудня 1935 року в сел.. Сорокіне відбувся 1-й районний зліт Стахановців, на якому були присутні 300 делегатів. В 1940 році на шахтах було вже 764 стахановця. За роки довоєнних п’ятирічок Сорокінський рудник перетворився в один з крупних центрів вугільної промисловості Донбаса. А в жовтні 1938 р. селище Сорокіне було перейменоване в м. Краснодон. (Кажуть, що спочатку назву Красно дон – Красний Дон – дали руднику Катеринодон на честь революційних подій 1917 року, коли було відправлено вугілля для кораблів Балтійського флоту. А потім і перейменували і рудник Сорокіне). Особливе місце в історії Краснодона посідають події, пов’язані з німецько – фашистською окупацією. 20 липня 1942 р. фашисти прийшли в місто. Встановлення «Нового порядку» почалось з арештів розстрілів, пограбувань, населення. В Краснодоні була створена підпільна партійна організація під керівництвом Ф.П. Лютикова. Почалась тяжка боротьба з ворогом. Під керівництвом підпільників зривались добича вугілля, ремонт гірничого обладнання, тощо. А в ніч на 29 вересня 1942 року фашисти звірськи розправились з 32 радянськими патріотами. Їх живими закопали в міському парку. Ця подія глибоко потрясла красно донську молодь і визвала тверду рішучість помститись ворогу. І, створені в липні-серпні 1942 року в окупаційному Краснодоні й околишніх селищах, стихійно, незалежно один від одного підпільні групи патріотично настроєної молоді, об’єдналися в підпільну організацію «Молода гвардія», яка діяла з вересня 1942 р. до 1943 року. Об’єднав групи Віктор Петрович. Вся організація нараховувала понад 100 юнаків і дівчат. Більшість молодогвардійців напередодні окупації щойно отримали атестат про середню освіту. У серпні-вересні до Краснодона повернулись деякі комсомольці старшого покоління. З часом активними підпільниками стали І. Туркенич – командир Молодої гвардії, медсестра Антоніна Івакіна та ін. Члени Молодої гвардії збирали зброю, боєприпаси, медикаменти, розповсюджували листівки, розвішували червоні прапори, спасали молодь від відправки в Германію, звільнили полонених… Але організація була розкрита. Більшість її членів мужньо загинуло в шурфі шахти № 5, деякі розстріляні в Грімучому лісі в Ровеньках. Тривалим був шлях до визнання В. Третьякевича. Беручи участь у всіх основних акціях Молодої гвардії, він керував цією організацією до останнього дня її існування і розділив мученицьку долю її членів. І тільки в 1959 році було реабілітоване чесне ім’я В. Третьякевича. 13 вересня 1934 року Указом Президії Верховної Ради СРСР О. Кошовому, У. Громовій, І. Земнухову, С Тюленіну, Л. Шевцовій присвоєне звання Героя Радянського Союзу. В 1990 році цієї нагороди був удостоєний командир «Молодої гвардії» І. Туркенич. Всі нагороди посмертно. В 1943 році передовими шахтам були присвоєні імена молодогвардійців. Був організований збір коштів на танкову колону «Молода гвардія» і ескадрильї «Герої Краснодона». У вересні-жовтні 1943 році в місті побував О.О. Фадєєв. Він збирав матеріали про діяльність підпілля, в будинку кошових почав писати роман «Молода гвардія». В наступні роки тематика «Молодої гвардії» притягла в красно дон багатьох діячів літератури та мистецтва. Композитор Юлій Мейтце написав оперу «Молода гвардія» (лібрето Андрія Малишка), Дмитро Бедзик «Оповідання про Олега Кошового». Поети С. Маршак, В. Сосюра, М. Матусовський, С. Островий, І. Драч, Л. Вишеславський, М. Упеник, М. Ісаковський присвятили молодогвардійцям свої вірші, поеми та пісні. Художники Соколов-Спаля, П. Задорожний, А. Варшавський, С. Лив тиць, М. Поплавський, А. Адюніна – свої художні полотна. Скульптори І Чумак, Т. Ємченко, О. Скобліков Парсека, В. Зарецький та ін. – свої роботи. В 1947 році кінорежисер С.Д. Герасимов, оператор В. Рапопорт з великою групою знімали в красно доні художній фільм «Молода гвардія». В числі прибулих були артисти, які грали головні ролі: С.Бондарчук. Т. Макорова, Н. Мордюкова, В. Тихонов, Є. Моргунов, І. Макарова та інші, композитор Д. Шостакович – автор музики до фільму. З травня 1944 року в Краснодоні функціонує музей «Молода гвардія», який відвідало майже 12 млн. чоловік, в т. числі представники 130 іноземних держав. Музей має першу категорію. За роботу по патріотичному вихованню молоді в 1982 році нагороджений орденом Дружби народів. В його фондах зберігається понад 20 000 експонатів. Музей став центром патріотичного виховання і не тільки в Красно доні, а й далеко за його межами. Подвиг підпільної комсомольської організації «Молода гвардія» увіковічений в назвах вулиць, кварталів, шахт, їм присвячені меморіали «Молода гвардія» та «Нескорені». Символом міста являється пам’ятник «Клятва», відкритий 12 вересня 1954 року (автори заслужені діячі мистецтв України, лауреати Державної премії ім. Т. Шевченка Агібалов, В. Мухін, В. Феоченко, архітектор О. Сидоренко). Складовою частиною меморіалу «Молода гвардія» є також могила молодогвардійців зі стелою «Скорботна мати» (автори луганські скульптори, лауреати обласної премії «ім. Молодої гвардії» П Кизийов, О. Редекін, А. Самусь, архітектор Т. Головченко), школа № 1 ім. М. Горького, музей «Молода гвардія», парк культури та відпочинку ім. Молодої гвардії, будиночок, де жив О. Кошевий. В 1982 році, на честь 40-річчя «Молодої гвардії» на місці загибелі підпільників споруджено меморіальний комплекс «Нескорені» (автори луганські скульптори М. Моксаєв, Г. Слєпцов, М. Щербаков, архітектори В. Десятничук, та м. Булкін). В серпні 1997 року в Краснодоні відбувся 1-й Міжнародний конкурс української пісні «Молода гвардія», під головуванням народного артиста України Ю. Багатікова. За роки незалежності України в Краснодоні відроджується національна мова і культура, традиції, звичаї, свята. В школах відкриваються класи з українською мовою викладання. В Палаці культури ім. Молодої гвардії працює український національний центр «Калина». Керівник – член спілки письменників України Антоніна Листопад (Нікітіна). В місті діє товариство донських козаків Сорокінського куща області Війська Донського. Успішно працює Красно донське міське культурно освітнє товариство німців України «Відродження». Доброю традицією в красно доні стало вшанування річниць «Молодої гвардії». У вересні 2007 року відбулося святкування 65-річниці від утворення підпільної організації «Молода гвардія». Краснодон відвідали делегації не тільки з областей України, а і з Росії. Красно донців привітав прем’єр-міністр України В. Янукович. А також відбувся заключний концерт учасників конкурсу патріотичної пісні ім. Молодої гвардії. В останні місяці 2007 року передові колективи шахт «Суходільська-Східна», «Самсонівська-Західна» звітували про дострокове виконання річного плану. У Краснодоні у ІІ пол.. 50-х років ХХ століття народився Мамаєвський рух. Бригада забійників шахти № 2 «Сєвєрная» на чолі з бригадиром Миколою Мамаєм звернулась до гірників Донбасу з закликом кожному гірнику давати позмінно поверх норми тону вугілля, вести боротьбу за краще використання резервів. Це було в 1956 році. Мамаєвський рух викликав справжню революцію в організації змагання. Його підходами мільйони радянських людей в різних галузях народного господарства. В період існування Радянського Союзу міста Краснодон і Бірмінгем (США, штат Алабана) стали партнерами громад по самоврядуванню. Між керівниками встановились дружні зв’язки, налагоджений обмін делегаціями. Видатні постаті міста Місто Красно дон прославили його люди, його мешканці. Завдяки їхній боротьбі, їхній праці місто стало відомим далеко за межами України. До видатних людей Красно дона відносяться перші більшовики, А.Ф. Биков, Я.І. Вишневський, М.І. Ісаєв, Г.Т. Дорошев, та інші, які загинули в боротьбі з контрреволюцією і іноземною інтервенцією. І комуністи підпільники Ф.П. Лютиков і М.П. Бараков, гірник А.А. Валько, та ін. які боролись з німецько-фашисткими загарбниками на окупаційній території. Безумовно, до видатних постатей належать всі члени комсомольсько-молодіжної підпільної організації «Молода гвардія». Понад 10 тисяч Красно донців захищали Батьківщину на фронтах Великої Вітчизняної війни, 18 з них удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Серед них шість героїв молодогвардійців: Громова У. М., Земнихов І.О., Кошевий О.В., Туркенич І. В., Тюленін С.Т., Шевцова Л.Г. Пізніше 11 краснодонцям за трудові заслуги присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Серед них і гірник Горлов М.Г., Мамай М.Я., Іваненко М.Г., Колесніков О.Я., будівельники Коротєєв М.І., і вчитель Сафонова С.К. Багато з них відзначені орденами і медалями за великі трудові досягнення. М.Я. Мамай та Ю.П. Сморчков – лауреати Ленінської премії. В місті та за його межами проживали і проживають Почесні громадяни Красно дона: шахтарі М.І. Коротєєв, О.Я. Колєсніков, будівельники О.П. Макаров, Г.Ф. Лазаренко, учасниця Великої Вітчизняної Війни Л.А. Єрохіна, лікар В.М. Лєвашова, вчителька С.К. Сафонова, голова міськвиконкому в 50-і–70-і роки В.А. Хмєлєвцов, секретар міському комсомолу, голова міськради Куріс Ю.С., головний художник міста, народний художник Луганщини Шпирко Ю.П., професор, декан Крафіма Аптекар М.Д., заслужений працівник культури, поет, директор музею «Молода гвардія» Нікітенко А.Г., а також Якубович Джульєтта Антоновна – одна з перших Лауреатів в області комсомольської премії ім. Молодої гвардії, відома співачка. Цими людьми пишається Краснодон. Деякі з них працюють і до сьогоднішнього дня, примножуючи здобутки рідного міста. В Краснодоні пройшли дитячі роки відомого українського композитора Володимира Верменича і народного артиста СРСР Олександра Огнівцева, народного артиста України Василя Гуріна (харківський державний академічний російський драматичний театр імені О.С. Пушкіна). Театр для них починався з красно донського клубу ім. Леніна. Своє рідне місто прославили також і спортсмени. Відомі імена красно донських спортсменів: рекордсмена світу з важкої атлетики в 50-і – 60-і роки Володимира Тимошенка, рекордсмена Радянського Союзу з важкої атлетики майстра спорту міжнародного класу Валентина Желєзняка, Олени Степаненко – чемпіонки Європи з плавання, майстра спорту міжнародного класу (зараз живе в Дніпропетровську, викладає в інституті фізкультури), а також Смирнова Арсена – срібного призера чемпіонату Європи і призера чемпіонату світу з боксу. Місто Красно дон являється батьківщиною професорів Забродського В.А. (кафедра «Економічна кібернетика» Харківського національного університету), Лисенко Ю.Г. (кафедра «Економічна кібернетика» Донецького державного університету), та Ковальова В.І. – доцента кафедри «Графіка» Східно-українського державного університету. Народними художниками Луганщини являється Алімов В.В., Шведов Л.Є, Шпиренко Ю.К. Своє рідне місто, подвиг молодогвардійців, працю гірників прославили і прославляють красно донські поети Едуард Єршов, Геннадій Кірсанов, Володимир Алімов, Віктор Бурковський, Володимир Король, Олександр Мороз, Людмила Грекова, Світлана Вернеєва, Анатолій Нікітенко.