За матеріалами роботи "Село Преображенне Сватівського району"
Крижньої Марини, учениці 11 кл. Сватівської ЗОШ І-ІІІ №6,
вихованки гуртка «Стежками рідного краю»
Керівник Савенко Л.О.


Село Преображенне. Історія виникнення

Виникнення села відноситься до другої половини XVII ст. Задовго до виникнення села землі були освоєні в основному кочовиками.
В 1987 році під час паспортизації археологічних пам’яток на території Сватівського району на правому березі річки Красної були виявлені кургани-групи, що складалися з чотирьох насипів. Два роки потому кар’єром майже повністю знищені три насипи та пошкоджена західна пола четвертого. Наявні знаряддя праці і зброя вказують на якісну їх обробку, а знайдені металеві предмети на можливість зв’язків з Кавказом. Треба відзначити високий рівень матеріального виробництва. Можна припустити, що місцеві жителі добре забезпечені, тому що мали змогу приділяти значну увагу мистецтву, яке носило конкретний прикладний характер: дуже різноманітні дбайливо виконані орнаменти на посуді, навіть на тому посуді, яким користувалися в побуті щодня. Знайдені предмети культових обрядів. Факти, які б підтверджували майнове розшарування людей, не знайдено.
Назва Преображенне виникла від назви церкви, що була на центральній площі села. Раніше село називалося Веселий хутір. Першими поселенцями були сім’ї, які
мали прізвище Масло, Твердохліб, Чистенко, Алдокімови, Вербик. В історичних документах село згадується, як поселення Преображенне в складі другого поселеного ескадрону Катеринославського кирасирського полку.
В 1830 році в селі було: дворів – 158, господарів – 66, помічників – 78. В тому числі чоловіків – 661, жінок – 654.
В 1830 році був відкритий Преображенський храм. Прихожан було на 1850 рік: чоловіків – 1455, жінок – 1206.
В 1834 році на 21 липня кількість землі під садибами та вигонами поселення Преображенне становило 413 десятин і 1271 сажень.
На початку XIX століття слобода Сватове-Лучка стає центром військового поселення. На території села також були військові поселення, підтвердженням стають документи.
В 1835 році в січні місяці за пропозицією будівництва в округах військових поселень Слобідсько-Української губернії в селі Преображенне збудовано взводну конюшню.
В 1868 році відкрито народне училище. Школа збудована на кошти сільського товариства в 1877 році на суму 230 карбованців. Знаходилася вона в центрі церковної площі, утримувалася сільським товариством та земством. Щорічні витрати товариства складають 140 грн., земства – 235. В 1892 році в школі навчалося хлопчиків – 94, дівчаток – 9. В 1890 році хлопців – 2, дівчат – 8. Школа
збудована з дерева, має три кімнати, з них – 2 класні, в третій розміщена бібліотека, яка нараховувала 383 екземпляри, з них 79 книг для читання, 279 підручників. Навчання в школі починалося щорічно 1 вересня, тривало до 1 лютого. Початок уроків о 8 год., кінець о 18 год., перерва тривала півгодини. 3 1 лютого до 1 червня заняття тривали з 7 год. ранку до 17 год. вечора, перерви тривали 2 год., в розкладі по 3 уроки. За тиждень присвячувалося закону Божому, російській мові, арифметиці, російському та слов’янському читанню по 3 уроки, а чистописанню, вправам з російських торгових рахунків та на бесіди по 2 уроки. Всього закінчили курс в школі 120 хлопчиків, з них один псаломщик, двоє – сільські писарі, один учитель в церковно-приходській школі, двоє – слюсарі механічного заводу, двоє –
прикажчики, шість – повернулися зі служби унтер-офіцерами, решта – проживали вдома, займалися хліборобством. Десять дівчат закінчили цей курс, двоє продовжували навчання в жіночій гімназії, одна дівчина виховувалася в єпархіальному жіночому училищі, а решта – жили з батьками, вели домашнє господарство. Однією з учителів закладу була Сильченко Харитина Герасимівна.
За часів царської влади другої половини XIX ст. бідні селяни брали під відсотки врожаю худобу в середняків, щоб обробити свої наділи землі. Середняки мали худобу, наймали наймитів чи сезонних робочих.
В період проведення на Україні Столипінської аграрної реформи з 1906 по 1909 рр. в семи км на схід від села Преображенне утворилося поселення Федотівка. Збіднілі селяни переселялися на нові землі. Село налічувало до 100 дворів. Воно проіснувало до 70-х рр. XX ст. Масовий виїзд селянських сімей почався в 70 році. Причиною цьому стало закриття школи, сім’ї в основному переселялися в Преображенне, і Федотівка зникла, як населений пункт.
З 1902 по 1904 рр. в селі Преображенне була збудована на центральній площі села нова церква Преображення Господнього. Стіни церкви збереглися до цього часу, бо з церкви зробили клуб. Одночасно з будівництвом церкви будували і церковно-приходську школу. Навчання в ній тривало 2 роки. Це приміщення згодом теж використовувалось як школа до 1988 року.

Значні для села історичні події. Організація Радянської влади

В 1817 році в селі діяла група активістів за організацію Радянської влади. Це Шимка Ілля, Борзило Лаврентій, Цикало Григорій. Проти установлення Радянської влади в селі виступали Клименко, Дамашко, Кучер. Був убитий активіст Цикало Григорій, Борзило Лаврентія розстріляли в селі Наугольнівка. В сучасному селі є вулиця імені Григорія Цикало.
В селі в 20-х рр. були відкриті школи: початкова і семирічна, у вечірній час працювали лікнепи при школі.
17 квітня 1918 року німецькі війська окупували слободу, а потім і всю волость. З приходом німецьких окупантів настали чорні дні. Німці збирали в селах до останньої пригоршні зерна, реквізували коней, забирали фураж.
Після революції в Німеччині, наприкінці листопада 1918 року німецьке командування розпочало евакуацію своїх військ. Та в цей час підоспів Валуйський партизанський загін, під командуванням М.П. Крюкова. У звільненні села брали участь деякі жителі села Преображенне. Однак мирне будівництво було перерване денікінцями, які увірвалися 11 липня 1918 в Сватове. Півроку денікінські банди лютували у волості в тому числі й у селі. Вони розстрілювали, вішали, грабували жителів. В середині грудня 1919 року частини першої кінної армії звільнили край. Після ліквідації у березні 1922 року банд, що виступали проти радянської влади на Сватівщині, в селі Преображенне організована сільська рада. Вона діяла до червня 1942 року до окупації німецько-фашистських загарбників.
Рада відновила свою діяльність в лютому 1943 року, коли село було визволено.
В 1926 році був створений перший СОЗ ім. Постишева. В спілку об’єдналися 60 дворів. Першим головою був Алдокімов Степан Єгорович. В СОЗі був один трактор.
В 1930 році в селі було організовано 3 колгоспи: ім. Молотова, ім. Шевченка, ім. Постишева. Почалося виселення тих, хто не бажав вступати до колгоспу і не визнавав радянську владу. Колгосп ім. Постишева перейменований в колгосп «Більшовик» у зв’язку з арештом Постишева в кінці 30-х рр.
В 1950 році 3 колгоспи були об’єднані в один. Колгосп ім. Шевченка, «Більшовик» були приєднані до колгоспу ім. Молотова. Головою об’єднаного колгоспу було обрано Коваленка Трохима Андрійовича.
В 1957 році на загальних зборах колгоспників колгоспу ім. Молотова було прийнято рішення про перейменування на назву колгосп ім. 40-річчя Жовтня.
З 1 січня 1965 року колгосп підпорядкувався Сватівському виконкому райради, де вже був колгосп з такою назвою, а тому 4 січня 1965 року на загальних зборах колгоспників прийнято рішення про перейменування в колгосп «Більшовик». Виконавчий комітет Преображенської сільради до січня 1963 року був підпорядкований Н-Дуванському виконкому райради Ворошиловградської обл. Виконуючи рішення Ради Міністрів СРСР «Про укрупнення районів», Н-Дуванський район був реформований і згідно територіального ділення Преображенська сільська Рада була приєднана до Троїцького району, де була до 31 грудня 1964 року. З 1 січня 1965 року сільрада приєднана до Сватівського району.

1933 рік – рік страшного голодомору в селі


З розповіді Бойко Гаврила Федоровича: «Багато померлих односельчан ховали в своїх дворах, садках тому що не вистачало сил відносити померлих на кладовище».
Векла Тимофія Хаценко втратила під час голодомору з 11 сестер та братів – 10. Їли траву, калачики, лободу.
Ольга Михайлівна Євдокієнко пам’ятає коли її мама ходила в поле, знаходила в нірках ховрахів, приносила додому, варила і споживали ховрахів у їжу. Тим, хто працював у МТС, видавали шматочок хліба. Категорично заборонялося виїжджати із села. Діти помирали в школі за партами. Батьки забирали дітей візочками зі школи. Кількість померлих від голоду в селі невідома.

Село Преображенне в роки Великої Вітчизняної війни та період окупації

На фронт із села призвано більше 400 чоловік, точна цифра не установлена. Загинуло на полях бою 256 односельчан. Їх імена викарбовано на Обеліску Слави , що розташований в центрі села. Обеліск був відновлений в 1995 р.
У вересні 1941 року в районі розпочали роботу комісії по збиранню теплого   одягу для воїнів фронту. При сільраді була створена така комісія. Як пригадує жителька села Преображенне Дзюбан Феодосія  Панасівна,  що жінки в'язали рукавиці, панчохи, кісети для тютюну. В грудні 1941 року в селі розгорнулася робота по відправленню на фронт новорічних подарунків. Збирали продукти харчування, відправляли посилки на фронт. Багато жінок, молоді рили окопи на аеродромі під Н-Дуванкою.
В червні 1942 року село було окуповане німцями, а у вересні цього ж року почався набір і відправлення молоді на роботу в Німеччину.
Жителі села Усик Марія Тихонівна, Попова Марфа Демидівна, Твердохліб Ганна Олексіївна, Сіренко Одарка Андріївна, Слюсар Марія Федорівна, Гайворонська Олександра Марківна, Травіна Олександра Харитонівна, Шевченко Марія Аврамівна були відправлені до Німеччини.
В період окупації села Преображенне німецькими загарбниками з червня 1942 року по лютий І943року на території села діяла підпільна група, очолювана Борзило Савелієм Яковичем. До підпільної групи входили Коваленко Трохим Андрійович , сестра Борзила С.Я., Ананченко Надія Яківна, її чоловік Ананченко Іван Якович, Лахмай Ладько Семенович та інші. Ця група в січні І943 році звільнила трьох червоногвардійців з-під німецької варти з колгоспної клуні, а потім переховували їх в погребі матері Борзила до визволення села. Групою був пошкоджений телефонний зв'язок німецько армії між селами Н-Дуванка і Куземівка. З 29 на 30 січня 1943 року під час відступу німців підпільною.  Групою був учинений напад на німецькі війська в яру за селом Наугольнівка.
Борзило Савелій Якович після війни працював головою міствиконкому Кадіївки та начальником тресту "Кадіїввугілля". Він помер на 70 році життя.
Коваленко Т.А. до війни працював секретарем Н-Дуванського райкому комсомолу. В період війни був залишений в окупованій зоні для організації підпільної діяльності. Його не призвали до регулярної армії через інвалідність з дитинства - не діяла права рука. До вступу німців в село Коваленко Т.А. було дано завдання організувати евакуацію народного господарства і населення. Йому вдалося завчасно евакуювати тварин, техніку.
Населення не залишило рідне село. Проти евакуації піднялися на бунт жінки, напали на Коваленка, який ледь утік упряжкою коней за село. Окрема група селян знали про його партійне завдання і допомагали йому, надаючи місця схованок. Частина односельчан вважали Трохима Андрійовича дезертиром і лише після звільнення села порозумілися.
В період окупації в селі було призначено старостою Макаренка Василя, який відзначався особливою жорстокістю по відношенню до односельчан. Одній жінці він перебив палицею шийний хребет, чоловікові - руку. Люди ховалися від нього в ямах, погрібах. Поліцаями були Шепель, Канівець Ферсан, Нижник Іван, Остапенко
Володимир. В день звільнення села 30 січня 1943 року по зову військового командування на подвір'я управи з'явилися староста Макаренко та поліцаї.
Військовий офіцер розпитував людей старости і поліцаїв. На Макаренка накинувся скалічений чоловік, всі люди вимагали розплати. Макаренко тут же був розстріляний, решта - засуджені.
28 січня 1943 року надійшов наказ командуючого 6-ю армією згідно з яким дивізії приписувалось наступати в напрямку з села Свистунівка і у взаємодії з 57 стрілецькою дивізією забезпечити введення у прорив частин 3-го танкового корпусу і оволодіти Преображенним,  Гончарівкою, Сватовим, а далі йти на Ізюм. Було дано завдання 848 стрілецькому полку /командир Янчук А.І./ оволодіти Преображенним і далі наступати на північно-західну околицю села Гончарівка і Сватового.
В своїх спогадах командир В.О. Герасимов писав, що вважалось противник буде завзято обороняти Сватове, де знаходилося продовольство, перевалочна база. Але німці головний опір вчинили на ділянці Гончарівка-Преображенне.
31 січня 1943 року 267 стрілкова дивізія під командуванням В.О. Герасимова звільнила села від німецьких окупантів. При звільненні села загинуло 40 воїнів. Прах їх покоїться на центральній площі села, імена 8 бійців встановлені, а 32 бійця значаться як невідомі солдати.
Сільський голова Верцун Л.Е. пригадує, що в одну із хат на Собачівці /так називалася вулиця Дуванська/ 31 січня 1943 року в день звільнення села зайшли четверо чи п'ятеро солдат-визволителів. Поранений німецький солдат, який не міг відступити, кинув гранату у будинок, де були солдати і вони всі загинули. Жителі села на тому ж місці і поховали радянських солдат, а в 1950 році останки їх перенесли до братської могили, що в центрі села.
При звільненні села повністю згоріла хата від попадання снаряда Дзюбан Феодосії Опанасівни. А снарядом із німецького літака, що налетів несподівано на Каркачивці (нині вулиця ім.К.Маркса) убило 12 радянських солдат, їх поховали в братській могилі.

Видатні постаті села

Чистенко Іван Сергійович 1926 року народження.
1911 року нагороджений орденом Червоної Зірки /02.1944 р., медалями "За відвагу"/05.43; 3.09.43; 04.44 р.; 05.45 р./,"3а Перемогу над Німеччиною"/4.04.46 р./, орденом Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня /14.03.1985 р./
На Війну призваний 22.07.1941 року Н-Дуванським РВК.
Формувався в м. Прилуки в 34 кавалерійському полку . В 1942 році на Південному фронті отримав медаль "За відвагу", за бої під селом Барвінкове Харківської обл. Був тяжко поранений у груди, з 23.04.42 р. до 7.10.42 - шпиталь. Після лікування потрапив у 54 армію командиром стрілкового відділення на Сталінградському фронті. За визволення міста Ростова нагороджений вдруге медаллю "За відвагу". З 5.05.43 р. по 9.03.43 р. знаходився на навчанні в Оренбурзі на курсах офіцерів.
Восени знову потрапив на фронт, в 13 запасний стрілковий полк сержантом, далі 49-ий кавалерійський полк, 8-й далекосхідний кавалерійський корпус - старшина 82 мм мінометної батареї. Звільняв Молдавію, Румунію, Угорщину. Нагороджений втретє медаллю "За відвагу". За звільнення Угорщини - вчетверте медаллю "3а відвагу". За звільнення міста Прага нагороджений орденом Червоної Зірки, демобілізований 11 жовтня  І943року.

Твердохліб Михайло Халимонович 1925 року народження.
Фронтове життя почалося в лютому 1943 року в запасному навчальному батальоні м. Куп'янськ, м. Двурічна. Потім направлений на Ізюмський напрямок, на формування 238-го стрілкового полку Південно-Західного фронту. Отримав поранення, лікувався в глибокому тилу в місті Астрахань, у шпиталі. Потім направлений на Кавказ в запасну армію /з набором 1926 року народження/. В серпні 1944року ця армія прибула до Львова, звідти направлений на Сандомирський плацдарм. 12 січня 1945 року форсували р. Одер.
Головне завдання після формування - утримати  шосейну дорогу до підходу основних сил. За взяття Віславського плацдарму нагороджений орденом Червоної зірки. Звільняв Чехословаччину, Австрію,  Німеччину, додому повернувся в листопаді І945 року. Нагороджений орденом Слави ІІІ ст.

Євдокієнко Петро Іванович 1918 року народження.
Фронтова дорога почалася у 1941 році, призвався з м. Рубіжне на
Південно-Західний фронт, був поранений, після шпиталю навчався в Одеському військовому піхотному училищі. Звільняв Ворошиловградську область, брав участь в боях на р. Міус, звільняв Крим, Запорізьку, Миколаївську, Дніпропетровську обл., Молдавію. Після другого поранення звільняв Румунію, Угорщину,  Чехословаччину, Австрію. За участь у боях нагороджений орденом Червоної Зірки, медаллю "За відвагу", орденом Великої Вітчизняної війни, додому повернувся в травні 1946 року.

Коваленко Трохим Андрійович - голова колгоспу спочатку ім. Молотова, потім ім. 40-річчя Жовтня і колгоспу "Більшовик" За роки його керівництва колгосп неодноразове виходив переможцем серед кращих колгоспів району, області, республіки в соціалістичному змаганні по вирощуванні с/г
культур, в тваринництві. В колгоспі широке  розгорнулося будівництво тваринницьких ферм, приміщення для зберігання зернової продукції, будинків для жителів села, в І952 році 520 дворів радіофіковано, проведена електрифікація, телефонізація села, в 1961 році збудована школа.
Свідками цих звершень є відзнаки, якими нагороджені в цей період кращі трудівники колгоспу і села. Коваленко Т.А.  нагороджений орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, медалями.

Цвітенко Параска Семенівна - свинарка, присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, нагороджена орденом Леніна, медаллю "Золота Зірка Героя". Параска Семенівна була обрана депутатом Верховної Ради України. Вона ввела нову технологію безстаночного великогрупового вільно вигульного утримання тварин та сухий корм. Там, де раніше утримувалося 200 голів свиней – відгодовувалось 1000. Від 9 свиноматок у перший рік Параска Семенівна отримала опорос – 290 поросят, а на другий рік – 350, на третій – 354.

Преображенська печера

В селі Преображенне  є одне місце, оповите таємницею, це крейдяні печери. Розташовані вони по правий бік від річки Кобилка в трьох кілометрах від села Наугольнівки, з 4-6 км на захід від села Преображенне. Дослідження печери ведеться  з 70-х років.
Досить крутий схил крейдяної гори поріс невеликим листяним лісом. Його поділяє ярок, порослий невеликими деревами і травою. Заглиблення  в земній поверхні становить 5 м в діаметрі. Вхід в печеру з півметра,  щоб потрапити в печерні приміщення, треба повзти 5-7 метрів. Далі - печерні ходи, тупики.
"Про існування печери слухи ходили давно, але ніхто не знав дійсного місця входу в печеру, який з роками засувався, засипався» - розповідає голова сільради Верцун Л.Е. Він з директором Будинку культури Суботіним М.К. та учнями школи в 1973 році знайшли вхід в печери. Його показав старожил села Попов Олексій Захарович. В печері вони знайшли дві роздавлені лампадки, дві трухлі іконки, одні будівельні носилки. При огляді коридорів і щілин вийняли крейдяний диск в діаметрі 8-10 см, на якому було вичеканено "Святий Григорій - 27 чоловік 1894 р." Все знайдене передано до Луганського краєзнавчого музею.
Влітку і взимку температура в печері утримується без особливих коливань. Взимку тут тепло, а влітку стіни зберігають прохолоду. Всі, хто досліджував печеру, сходяться до думки, що вона була недобудована. Щось перешкодило будівельникам  довести до завершення будівництво підземного храму. До цього часу остаточно не встановлено хто і для чого будував цю печеру.