За матеріалами роботи» Історія міста Лутугіне» Гузій Регіни,
Лікьорової Тетяни, Дуванської Насті – членів експедиційного загону «Пошук»
краєзнавчого музею КЗ «Лутугинська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів Лутугинського району».

Керівник, Білоусова В. К.


м. Лутугіне

Місто розташоване на жвавому перехрестi в пiвденнiй промисловiй частинi Луганської областi, на правому березi рiчки Вільхової на відстані 23км. на пiвденний сxiд вiд Луганська по шосейному шляху Луганськ – Красний Луч.
Невелике мiстечко, але все воно схоже на зелений оазис у степу.
Уздовж вулиць висадженi фруктовi дерева, в основному вишнi, абрикоси, яблунi. Навеснт, у перiод цвiтiния, начебто з-пiд бiлих ажурних покривал визирають акуратш будинки пiд рiзнобарвними дахами. У центральнiй частинi висадженi декоративнi дерева. Кожна вулиця мае свое обрамления: Ленiна й Олега Кошового супроводжують тополi, Крупської та Дружби – кулястi акації й каштани, на Артема в лiтню спеку можна сховатися пiд розкидистими кленами.
Околицi міста багатi на поклади кам'яного вугiлля, вапияку, пiщанику, мергелю й глини. Багатi поклади приваблювали сюди iноземних та мiсцевих капiталiстiв. У 1896 роцi Бельгiйське акцiонерне товариство в районi сучасного мтста поблизу сiл Успенки й Коноплянiвки почало будiвництво першого спецiалiзованого чавуноливарного заводу з виробництва валкiв, яке закiнчилось у 1897 роцi (саме цей завод i поклав початок нинiшнього мтста Лутугине).
Штат iнженерно-технiчного персоналу акцiонерного товариства був укомплектуваний iноземними спецiалiстами: бельгiйцями, нiмцями, французами. Найважчi роботи виконували мiсцевi робiтники, якi зазнавали нещадно експлуатацій, Якщо денна заробiтна плата робiтника-iноземця становила близько 10 крб., то заробiток мiсцевого робiтника становив вiд 70 коп. до 1 крб. 20 коп. Але й цю жалюгiдну платню робiтникiв підпріємці зменшували за допомогою штрафiв i обрахувань.
Бiльшiсть важких робiт виконувалися вручну. Тривалiсть робочого дня савновив 12 годин i бiльше. Робiтники страждали й вiд нелюдського поводження з боку iноземних спецiалiстiв.
Робiтники заводу пiднiмалися на боротьбу проти гнобителiв. У 1906 - 1907рр. робiтники селища читали газету луганських бiльшовикiв «Донецький колокол», на сторінках якої знаходили матертал про економiчне й полiтичне становище робiтничого класу, про класову боротьбу. Щоб не допустити до страйкiв, адмiнiстрацiя заводу змушена була пiти на поступки: збiльшити на 5-10% заробiтну плату, скоротити штрафи, висунути окремих робiтникiв на посаду помiчникiв майстрiв i т.п.
У 1897 роцi, коли шдприемство почало працювати, були спорудженi дерев'янi бараки для селян, що приIхали на роботу з ОрловськоI та Курськог губернтй. Кiлька кам'яних будинкiв складали Адмiнiстративну колону, де проживали спецiалiсти-iноземцi й керiвники заводу. Так утворилося невелике, спочатку безiменне заводське селище.
Подальше розростання населеного пункту залежало вiд будiвництва на його територй станцй Шмiдтовка на залiзничнiй лiнiї Лиман - Лиха. 3 1914 року заводське селище почали називати Шмiдтовка. Воно входило до складу у спенської волостi, Слав'яносербського повiту, Катеринославськот губернiї. Тут уже проживало 1200 чоловiк.
Медичного обслуговування робiтникiв i їx сiмей майже не було. На все селище був один фельдшер, який працював при заводi й надавав допомогу в основному iноземним спецiалiстам.
Не кращим було становище i з освiтою. Лише в 1914 роцi у Шмiдтовцi за iнiцiативою вчительки В.Ф. Тренітної було вiдкрито початкову школу на 30 мiсць. Вона мiстилася в одному з житлових будинкiв у тiснiй i незручнiй кімнаті. Bipa Федорiвна, яка жила в селi Успенцi, виявила бажання безплатно навчати дiтей робiтникiв селян навколишнiх сiл. Вона двiчi на тиждень приходила у Шмiдтовку i давала уроки. В iншi днi школа не працювала.
Культурно-освiтнiх закладiв у селищi взагалi не було.
У роки Першої Світової вiйни завод став виробляти корпуси для снарядiв. У перiод вiйни кiлькiсть робiтникiв збiльшилася майже вдвiчi, тобто з 222 до 400 чоловiк. Умови працi й житла стали ще гiршими.
Наприкінці листопада 1917 року влада в Успенцi та в робiтничому селищi Шмiдтовка перейшла до Успенської Ради робітничих i селянських депутатiв.
У цей час на заводi створюстъся робітничий заводський комітет на чолi з ливарником В.С. Чернявським. Робiтком, що був пiд впливом бiльшовикiв, фактично взяв у свої руки управлiння заводом: увів 8-годинний робочий день, установив робітничий контроль, замiсть iноземних майстрiв, що повтiкали, поставив досвiдчених мiсцевих кадрових робiтникiв, домiгся звiльнення iноземного майстра-деспота Шпиця, займався встановленням розцiнок, забезпеченням робiтникiв продовольством, вгв боротьбу з спекуляшею. Але влада недовго була в руках робiтникiв. За змовою з Центральною Радою на У крашу вдерлися нiмецько-австрiйськi окупанти. У квітні 1918 року селище було окуповане.
Пiсля того, як нiмцi втекли з Шмiдтовки, у кiнцi 1918 року владу захопила мiсцева контрреволюцiя. Пiсля боротьби з нею Влада Рад у селищi була вiдновлена. Але громадянська вiйна не закiнчилася. Тому вiдразу на заводi органтзовуеться ремонт гвинтiвок, гармат, кулеметiв, бронемашин, бронепотзшв, почалося виробництво нової зброї.
На початку 1920 року починаються роботи з вiдбудови заводу. Частина квалiфiкованих робiтникiв загинула на фронтах iмперiалiстичної й громадянської воїн, а частина перебувала в армії. Не вистачало палива й сировини. Улiтку 1930 роцi на заводi налiчувалося всього 98 робiтникiв i 38 службовцiв. У початковий перiод вiдбудови завод випускав переважно товари широкого вжитку. Пicля закiнчення громадянської вiйни на завод повертаетъся багато кадрових робiтникiв: вальцеливарникiв i верстатникiв (В.Ф. Кошовий, О.К. Бацманов та ін), Продуктивнiсть заводу в 1924 - 1925 роках у порiвняннi з довоенним збiльшилась у 4 рази i становила 120 тонн валкiв проти 30 тонн У 1913 роцi. Із збiльшенням випуску продукцй полiпшуються й матерiальнi умови робiтникiв.
Разом iз вiдбудовою й реконструкцию заводу будувалося та розширювалося робiтниче селище. У житловi будинки, де жили ранiше iноземнi спецiалiсти, переселили робiтникiв. Споруджувалися нові житловi будинки, ремонтувалися старь Було вiдкрито два магазини, двi їдальні. Селище упорядковувалося.
У 1925 роцi заводському селищу і станцiї Шмiдтовка було присвоено ім' я видатного росiйського вченого-геолога, громадського дiяча Л.I. Лутугiна.
За роки передвоенних п'ятирiчок змiнився вигляд селища. З'явилися нові вулицi. Селище було повнiстю електрифiковане і радiофiковане, про кладено водопровiд, вулицi вкрито асфальтованими дорiжками й тротуарами. У 1938 роцi розпочато будiвництво асфальтовог дороги Луганськ - Красний Луч, яка проходила через селище. У цьому ж роцi силами молодi в центрi селища було закладено новий сквер, збудовано спортивний майданчик. Населення селища в 1939 роцi збiльшилося до 3633 чоловiк.
У зв' язку iз зростанням економiки селища, а також чисельностю його населення, у 1937 роцi Лутугине було видiлене iз складу Успенської селищної Ради й вiднесене до селищ міського типу.
У передвоенш роки багато було зроблено для полiпшення охорони здоров'я жителiв. У 1932 роцi в селищi дiяли два медпункти, амбулаторiя.
Значного розвитку набула в селищi народна освгга. У 1930 роцi була вiдкрита нова семирiчна школа на 200 учнiв, а в 1939 роцi – ремicниче училище, в якому навчалося 250 учнiв. У школах i ремicничому училищi напередоднi Великот Впчизняног вiйни працювало 32 вчителi й вихователi. у ci дiти шкiльного втку навчалися. Повнiстю було лiквiдовано неписъменнгстъ серед дорослого населення.
Значно полiпшилася культурно-освiтня робота серед жителiв селища.
Крім червоного куточка й хати-читальнi, вiдкритих у 1921 роцi, у 1937 роцi побудовано клуб iз залом для глядачiв на 225 мiсць. У клубi дiяла стацiонарна кіноустановка. Молодь брала активну участь у численних гуртках художньог самодiяльностi.
Почалася Велика Вiтчизняна війна. Багато робiтникiв i службовцiв селища добровiльно пiшли до Радянської Армії. Сотні лутугинцiв билися на фронтах, вiдстоюючи незалежнiсть своєї Батькiвщини. Завод переквалiфiкувався на виконання вiйськових замовлень. Тих, хто пiшов на фронт, замiнити жiнки, старт, пiдлiтки.
Наприкiнцi червня 1942 року завод евакуювали на Урал.
17 липня 1942 року нiмецько-фашистськi вiйська окупували Лутугине. 1 тiльки 13 лютого 1943 року мюто було визволене вiд воропв.
За цi шicть мiсяцiв окупанти завдали величезних збиткiв селищу.
Вiдступаючи, гiтлерiвцi вигнали до Нiмеччини понад 100 жителiв. Повнiстю зруйнували завод. Зазнало руйнувань i саме селище. Були знищенi десятки житлових будинкiв, середня школа, залiзнична станцiя, магазини, амбулаторiя, щальня. Загальнi збитки становили 200 мiльйонiв карбованцiв.
З перших днiв визволення селища жителi приступили до вiдбудови заводу. На завод поверталися старі робiтники, молодь, жiнки. З уральських заводiв поверталися евакуйованi iнженерно-технiчнi працiвники й робiтники. Пщприсмство почало оживати.
У червнi 1957 року чавуноливарний завод перейменували в завод прокатних валктв.
Завод мае важливе значення в економiцi району. Спецiалiзованi заводи з випуску валкiв с в Днiпропетровську та Кушвi. Лутугинський завод найбiльший в СНД - випускае двi трепх металургiйних валкiв, а також виробляе не металургiйнi валки (зi спогадiв Сапельнiкової О.І.).