За матеріалами роботи «Місто Ірміно – Батьківщина стаханівського руху»
Лідовської Арини, учениці 9 класу Стахановської СЗОШ І-ІІІ ст. №32 (м. Ірміно)
Керівник Гіржева Т. М. - учитель історії


м. Ірміно

Місто Ірміно - це місто легенда. У ньому знаходилась легендарна, найкраща в СРСР шахта «Центральна – Ірміно». У ньому працювали легендарні люди: К. Петров, О. Стаханов, В. Поздняков, М. Дюканов, Д. Концедалов, П. Синяговський , І. Єршков та багато інших. Ірмінська земля виростила п’ять Героїв Радянського Союзу, десять Героїв Соціалістичної Праці. Більше ста городян нагороджено орденом Леніна. Звання «Почесний шахтар»УРСР та СРСР отримали вісімдесят чоловіків. Місто виростило та виховало більше десяти майстрів спорту СРСР. Ірміно – це ціла епоха в історії розвитку та становлення СРСР і сучасної України.
У 1808 році в Кадіївському районі почало працювати шосте акціонерне товариство – Ірмінське кам’яновугільне, назване так ім’ям дочки одного з акціонерів Ірми.
У 1895 році гірський інженер Степан Степанович Манцеарлі – де – Делінесті взяв землю в оренду і почав вести розробку вугільних рудників. Так почалося будівництво першої вертикальної шахти.
Рудник став називатися Ірмінський, роз’їзд - Ірміно. Навкруги шахти № 1 розросталося селище Ірміно. Величезні запаси кам’яного вугілля привели до його розробки. Швидкий розвиток вугільної промисловості поклав початок розвитку інших галузей народного господарства. Так з’явилось вуглезбагачення, металургійна промисловість, машинобудування. За рахунок росту будівних майданчиків шахт, рудників зріс приток робочої сили, зростало будівництво житла. Так маленьке селище ставало великим рудником, потім із рудника виростало місто.
У роки перших п’ятирічок країна взяла курс на індустріалізацію та розвиток вугільної промисловості. Серед реконструйованих була й шахта «Центральна – Ірміно». На кінець 1930 року тут працювало більше 2000 шахтарів. На шахті з’явились відбійні молотки, врубові машини, конвеєри, компресори, електровози.
На підприємстві розгорнувся соціалістичний рух серед забійників за ініціативою парторга шахти Петрова Григорія Костянтиновича.
Олексій Григорович Стаханов став ініціатором нового ставлення до праці. Його почин отримав розповсюдження в усіх галузях промисловості та сільського господарства країни. Він був підхоплений ентузіастами та по праву став називатися Стахановським рухом.
Музей історії шахти ім. XXII з’їзду КПРС було відкрито в 1967 році. У 2010 році в зв’язку з 75 – річчям Стахановського руху музей було реставровано та відкрито в будівлі школи № 12
Група шахтарів комуністів була залишена в роки Великої Вітчизняної війни для підривної діяльності в період тимчасової окупації міста з липня 1942 по вересень 1943 року. Гітлерівці намагалися організувати здобич вугілля. Але радянські шахтарі не бажали працювати на окупантів. Ніякі обіцянки не допомогли. Шахтарі працювали дуже повільно, весь час щось траплялось. Шахтарі підпільники - підпалили ірмінську поліцію, де згоріли всі документи. А коли на шахті стався вибух, усі робітники були заарештовані. Тринадцять шахтарів катували, мучили, знущалися, а потім по-звірячому вбили. Усі шахтарі, які залишилися живими, присягнулися відновити свою улюблену шахту, про яку чути було по всій країні. Присягнулись тоді помститися за тих, хто чесно, героїчно загинув. Вічна пам’ять шахтарям, які лежать тут у братській могилі.

За інформацією сайта Вікіпедія: "У 1808 р. на землях нинішнього Теплогорська селяни-втікачі з Полтавської губернії заснували село Петрівку. Виникла вона вище правого берега річки Лугань, у верстах 3-4 від вже існуючого села Петро-Голеніщевкі, на схід у западині близько природного джерела, пізніше названого народом Наташкіни криницею. Тому і перша вулиця тут називалася Криничній (зараз вул. Январська). А на пагорбі з'явилося ще одне невелике поселення Дмитрівка, яке також складалося з селян-втікачів, а також з козаків, які прийшли із земель війська Донського. У 1859 р. ці два населених пункти об'єдналися і стали Петрівкою. У 1898 р. селище стало Ірмінкой. У 1910 р. запустили шахту Центральна (пізніше вона отримала назву Центральна-Ірміно). І стала місцевість називатися Ірмінскім рудником аж до 1936 р., коли на честь річниці стахановського рекорду руднику було присвоєно статус міста з назвою Ірміно. У 1962 р. у зв'язку зі зміцненням міст Ірміно розчинилося в межах Кадіївки. У 1977 р. йому повернули статус міста, але вже з назвою Теплогірськ. 8 липня 2010 Верховна Рада України прийняла постанову про перейменування Теплогорська в Ірміно."

Просмотреть увеличенную карту