За матеріалами роботи «Просяне: вчора, сьогодні, завтра …»
учнів 8 кл. Просянської ЗОШ І-ІІ ступенів Марківського району.
Керівник Сергієнко В. М.


Село Просяне

За переказами найстаріших мешканців села, ще в 17 ст. тут був степ, порізаний яругами та невеликими лісами. Земельні наділи належали поміщикові Поліщуку, маєток якого знаходився у селі Каськівка. На рівнині поміщик сіяв просо.
Наприкінці 17 сторіччя, коло озера, що розливалось біля Ткачевого лісу, біля просяного поля, поселились перші мешканці – брати Книші, Скрипник і Лигута. Це маленьке поселення було назване Просяним, очевидно, через посіви проса навколо нього. Поступово навколо озера, яке було початком ріки Деркул, поселялись інші люди, і скоро поселення розрослося у велике село, так у паперах Старобільського повіту Харківської губернії за 1903 рік можна знайти дані про Просянську волость. У цей час у селі нараховувалось понад 400 хат. Село було поділене на такі крайки: Лигутівка, Сарпа, Романівка, Базарівка, Тільняківка і Чалівка.
У 1781 р. в селі була побудована Вознесенська церква. Вона будувалась з місцевого матеріалу. Для випалення цегли було зрубано невеличкий лісок. Місце, де ріс колись цей лісок, люди назвали Зрубаний лісок. Старі жителі села розповідали, що до Великої Вітчизняної війни божий храм був дуже красивий. Дзвін було чути за багато кілометрів від села. На стінах храму божого були намальовані дивовижної краси ікони. І до сьогоднішніх часів вони збереглися. Але, на жаль, війна була безжалісною навіть до святого місця. Церква була зруйнована та пограбована.
Слід відмітити, що у 1905 р. мешканці села Просяного почали переселятись в інші місця. Появляються хутори: Баюри, Лимарівка, Просяний (Воронізької обл.)
До Жовтневої революції земля, поділена на маленькі латочки, оброблялись селянами дерев’яними плугами. Вона давала мізерні врожаї. Люди не мали часу для відпочинку. Голод і холод завжди були їх супутниками. Жили в убогих халупках. Незважаючи на те, що в останній дореволюційний час у селі працювало дві початкові школи, більшість селян були неписьменними. Через багато років у 1967 році була збудована сучасна школа В цей же рік у Просяне навідався маршал Радянського Союзу наш славетний земляк А.І. Єременко.
Велику Жовтневу Соціалістичну революцію населення села Просяного зустріло і з радістю, і з тривогою.
Відразу почали будувати своє нове життя. Наприкінці 1917 року була створена Просянська сільська рада. На сільській сходці був вибраний перший голова сільради Громенко Савва Іванович.
У 1917 році через село проходили махновці. Бандити чинили свою криваву розправу над чесними людьми.
У 1928 році в селі було організовано артіль "Червона зірка", у яку входило 28 дворів. Головою артілі було обрано Громенка Павла.
1929 рік був роком активного вступу селян до колгоспів. Люди побачили перевагу колективного господарювання, створили ще три артілі: на Білоусівці першій - "Іскра" (голова Громенко Б.); на Білоусівці другій - "Восход" (голова Меженського Єгора); на Грицівці - "Дружба" (голова Клименко Марко).
Всі чотири артілі об’єднались у колгосп "Червона зірка". З кожним роком росла економіка колгоспу, зміцнювалась віра селян у правильності колективної форми ведення господарства. Добробут колгоспників зростав.
У 1931 році була створена Марківська МТС, яка обслуговувала колгоспи району тракторами, комбайнами і другими машинами. Все в селі, здається, стало добре. Але, насправді, між двома українськими селами: новим і сучасним – полягла прірва. Там, у тій прірві, українське село опинилось наприкінці двадцятих років, коли почалась колективізація. Рано чи пізно таємне стає відомим. 1932-1933 рр. на Україні стали актом геноциду, злочином проти українського народу. Ця чорна буря не обійшла й нашого рідного села. Голод виморив землеробів, людей, предки яких годували стародавній Єгипет.
Згодом, після страшних років голодомору, життя села Просяного стало налагоджуватися. Став приходити мир і радість в оселі людей. Люди мирно працювали на полях рідного села.
Мирну працю колгоспників порушила війна. На фронт пішли чоловіки. З липня 1941 по грудень 1942 р. село Просяне окупували німецько-фашистські загарбники. В цей період в с. Просяному деякий час проживали секретар обкому партії Гаєвий Антон Іванович з дружиною і голова обл. виконкому тов. Стеценко, які керували підпільною боротьбою в районі.
В лісах діяв невеликий партизанських загін. Партизани не давали вигоняти молодь у німецьке рабство. Розповідають, що партизани, дізнавшись про те, що із ст. Чертково будуть відправляти молодь у Німеччину, зірвали залізничну колію. Участь у уій операції ніби приймало, Гаєва Валентина (дружина секретаря). Після визволення села від німецько-фашистськихз загарбників, колгоспники самовіддано працювати на відбудові зруйнованого господарства. В 1950 році була видана постанова про укріплення малих колгоспів. У цьому ж році колгоспники с Просяного і с. Лимарівки об’єднались і назвали свій колгосп імені Мічуріна. Через сім років (березень 1958 р.) проведено друге укріплення з колгоспом ім. Кірова (с. Розсохувате). Новий колгосп був названий іменем С.М. Кірова. Через 30 років колгосп ім. Кірова Марківського району був нагороджений почесним дипломом головного комітету виставки досягнень народного господарства СРСР за високі показники в роботі.
За роки перебудови втрачено матеріальну базу колишнього колгоспу ім. Кірова, від якого залишилися незначні землі в СТОВ «Лотуре – Агро».