За матеріалами роботи «Історія села Райгородка» членів
історико-краєзнавчого загону «Пошук» Райгородської ЗОШ І – ІІ ст.
Сватівського району.
Керівники – Путненко О.О., Грабко Н.І.


Історія села Райгородка

Село Райгородка лежить на південний захід від міста Сватове, на землях колишнього Дикого Поля. За переказами, перші люди з’явилися на території нашого села в середині ХVІІІ століття. Це були селяни – кріпаки, які тікали з центральних губерній Росії від поміщиків і тут ставали вільними. Землі були вільні, незаймані, родючі. Перші поселенці освоювалися на цих землях, працювали, зводили житла. Перші родини були Ляшови, Степаненки,  Борзило. Кріпацтва тут не було. Навколо лежали села Минченка, Гайового, Кочина. Життя селян було тяжким, жили люди у злиднях. В цей же час засновувалися і обживалися навколишні хутори. За однією з версій, село стало називатися райським містом – Райгородкою.
Існує і інша легенда щодо назви: село розташоване в чудовому природному ландшафті, вражає своєю мальовничою природою, райськими  краєвидами навколишньої місцевості.
За результатами перепису 1926 – 1927 рр., до складу Райгородської сільської ради входили населені пункти: Володарівка, Жолобки, Катеринославець, Ново-Олександрівка, Паталахівка, Райгородка, Староолександрівка, Сергіївка, Степове, Циганівка.
Населені пункти Райгородської сільської ради
З 1825 року хутір Райгородський входив до складу аракчеєвських військових поселень. В 1830 році в відомостях про число душ, будинків в селах і хуторах округів військового поселення ІІ Кірасирської дивізії є відомості про х. Райгородський Єкатеринославського І поселеного ескадрону з фурштатською ротою, 47 помічників – 14, взагалі люду різного звання – 203, жіночої статі – 219.
Хутір Паталашин з 1825 року входив в округ військового поселення ІІ Кіросирської дивізії. Будинків військових поселенців налічувалось 22, число душ господарів – 6, помічників – 10, люду різного звання – 77 чоловік, жіночої статі – 70.
В 1878 році в х. Райгородському працювала маслобойня Ляхова, яка давала щорічний прибуток 250 карбованців. Працював тут один робітник. В 1894 – 1902 роках в селі була Кирило – Мифодіївська церква.
Подвір’я селян, звичайно, були великі. Хати приземкуваті, криті соломою,з низькою призьбою. Хати білили, призьби обмазували глиною. Хата складалася з двох кімнат: в одній жили люди, в іншій – зберігали реманент, господарське начиння. Віконця невеличкі, долівка земляна. В свята господині посипали її піском, розкладали запашні трави. До цього часу в с. Свердлівка збереглися хатини з земляною долівкою, в с. Райгородка є сараї, вкриті соломою.
В любій хаті був стіл, лави, скриня – все з дерева. Лави застеляли  довгими домотканими доріжками. Піч білили. Над столом знаходився мисник, де зберігався посуд. В печі господині пекли хліб. Сьогодні такі печі є у хатах жителів села: Шишової Катерини Миколаївни, Малець Клавдії Семенівни.
Жінки в селі славилися вмінням вишивати рушники, гаптувати білизну. Сьогодні вишиті рушники, серветки, скатертини, сорочки зберігаються в музеї Райгородської ЗОШ.
Село забудовувалося поступово. Найдавнішою вулицею села є вулиця Шевченка, потім на початку 30-х років забудовується вулиця Конопліна, а на початку 70-х років будується найсучасніша вулиця Молодіжна. В селі збереглися традиційні назви окремих частин села. Наприклад, західна частина вулиці Шевченка називається Третяківка, бо там після війни мешкало багато сімей на прізвище Третяк. Східна частина села називається Калинівка, тобто дальня, бо вона тягнеться на 2 кілометра  від центра села. Один із провулків села має назву Луговий, бо він закінчується луками. У селі є вулиця Шевченка, Конопліна, Радянська, Молодіжна. Назва останньої пов’язана з тим, що тут поселялися сім’ї віком до 30 років, молодь. Вулицю Конопліна ще називають серединою, бо вона розташована між вулицями Шевченка і Молодіжною, вулицю Шевченка – нижньою, бо вона найближче до річки, внизу села.
Характерні прізвища в селі – Сердюк, Борзило, Ілляшови, Грабко, Третяк, Кириченко, Черткови.  
В період Великої Жовтневої Соціалістичної революції виступів селян не було. Але вони співчували революції, бо вона розв’язувала головне селянське питання – питання про землю. Радянська влада була встановлена на початку 1918р. В роки громадянської війни боїв в селі не було. Але багато селян воювало в лавах Червоної армії. Селом проходили банди Зеленого Вінника, які жорстоко поводилися з селянами, відбирали фураж, продукти, худобу. Вбивали активістів, грабували їх сім’ї, палили хати та сіновали. Від рук бандитів загинув активіст комітету бідноти і його перший голова Семен Іванович Борзило. В 1920 році в селі Райгородка проживало 576 чоловік. Роком раніше в селі було організовано сільське споживче товариство, яке поставило питання відбудови  зруйнованого  села бандитами. Селяни жили дуже бідно. Родини були чисельні, зранку до ночі працювали і дорослі і  діти.
Більшість селян не знали грамоти. Гостро поставало питання ліквідації неграмотності. Хоча в 1913 році було збудоване приміщення для школи, яка складалася з 3 класів, навчалися в ньому діти заможних селян. Діти бідних не вчилися: влітку працювали, взимку не мали теплого одягу і взуття, тому відразу після революції в усіх населених пунктах Райгородської сільської ради почали працювати курси лікнепу, а в самій Райгородці передові жінки села організували спеціальну групу, яка опікувалась побутовими справами, навчали селян грамоти.
Однією з таких жінок – активісток жіночого руху і перша вчителька на селі була Ілляшова Ганна Феонівна, яка була нагороджена орденом Леніна.
На території х. Надія в 1926 році утворилася комуна, якій держава виділила трактор Фордзон. Це було справжнє свято для комунарів. В 1927 році комуна організувалася в товариство по спільному обробітку землі «Чайка». В цьому ж році  в Райгородці і навколишніх селах утворюються ТСОЗи:
•    у Райгородці – «Червона долина» і «Зелений луг»;
•    у Паталахівці – «Червона балка»;
•    у Староолександрівці – «Червоний прапор»
•    у Свердлівці – «Вільний степ».
Селяни звозили інвентар, зводили худобу, спільно обробляли землю. В 1927 році населення Райгородки становило 719 чоловік (чоловіків-354, жінок-365).
Колгоспний рух розпочався в 1929 році. Активістами колгоспного руху в селі були Оленченко Данило Іванович, Оленченко Іван Данилович, Реуцький Володимир Семенович.
З товариства «Зелений луг» і «Червона долина» утворився колгосп «Нове село». Першим його головою був Оленченко Данило Іванович. Як свідчать очевидці, майже ніякого примусу при  вступі в колгосп не було. Навпаки, змучені злиднями, бідуваннями селяни охоче вступали в колгоспи, зносили інвентар,  зводили худобу.
Працювали важко, більшість робіт виконували вручну. Перший трактор в колгоспі «Нове село» з’явився  у 1931 році. Працювали на ньому Ляшов Данило Мефодійович і Цікало Дмитро Іванович. Згодом в селі з’явилися сіялки. Починають будувати колгоспні ферми. Селяни працювали дружно, допомагали один одному.
Колгоспи утворилися і в сусідніх селах:
•    «Червона балка» - у Паталахівці;
•    «Червоний прапор» - у Староолександрівці;
•    «Вільний степ» - у  Свердлівці;
•    «Серп і молот»  - у Сергіївці;
•    «Чайка» -   Надії.
Райгородку, як і навколишні села, не обминула хвиля розкуркулювання. Всього на території  Райгородської сільської ради було розкуркулено 43 чоловіка, в самому селі – 3 селянські родини, 25 членів родин.  Загоруйко Яків Степанович розкуркулено двох членів родин. До революції мав 240 десятин землі, 3 будинки, 3 клуні, 1 вітряк, кінну молотарку, 19 пар волів, 15 коней, 15 корів, 30 голів молодняку, 50 овець, 20 свиней. Користувався найманою працею, мав 4 постійних і 10 сезонних робітників. Після 1917 року – 19  десятин, 4 сараї, молотарку, млин, 3 пари волів, 6 коней, 5 корів, 20 овець, 15 свиней. Проводив антирадянську політику, мав зв'язок з бандою Вінника, видавав бандитам активістів села.
Загоруйко Карпо Данилович –8 членів родини. До революції мав 150 десятин землі, 50 десятин додатково орендував. Мав один будинок під залізом, 3 сараї, конюшню, клуню, млин, молотарку, коней 40 голів, 15 волів, 60 овець, свинов’язалку, 3 сіялки, 4 плуга. Використовував найману працю, мав 10 постійних робітників, 40 сезонних. Після революції мав 2 будинки, сільськогосподарський реманент, 6 пар волів, 4 коней, 5 корів, 30 овець, 15 голів молодняка, 10 свиней, сезонних робітників 20 чоловік.  Підтримував тісний зв'язок з бандитами, постачав їх продуктами, давав притулок, інформував про справи в селі. З матеріалів про розкуркулення, було прийнято рішення: вислати  Загоруйко Я.С. і Загоруйко К.Д. за межі України.
Матеріал про ще одну розкуркулену родину зібрати не вдалося.
Важкі роки голодомору 1932 – 1933 селяни пережили разом з усією країною. Зима 33- го була особливо тяжкою.
Зі спогадів жительки села Свердлівка Горбачової Парасковії  Вікторівни, 1916 року народження: «забирали в людей зерно. Витягали з погребів картоплю, іншу городину. Навесні люди в селі почали вмирати: спочатку чоловіки, потім діти. Люди вмирали родинами: в Райгородці родини Ляшових, Степаненків, у Свердлівці багато людей померло. Ховати померлих нікому було. Вивозили їх на кладовище і складали всі трупи у купу. А весною пригнали трактор, який вирив траншею, в яку поскладали трупи і закидали землею.
Люди їли кору з дерев, листя, навіть собак. Пізніше, у 1934( або 1935) (точно не пам’ятає – прим. автора) відкрили в колгоспі їдальню і там годували всіх, хто працював в колгоспі. Давали юшку і потроху хліба. Варили макуху, навіть телячу шкіру. Особливо бідували сім’ї  Дем’яненків, Вітовських, бо були багатодітними…»
Згадує Чемрат Іван Якович, 1921 року народження: «В 1933 році під час голодомору у Райгородці дуже бідували. Прілу кукурудзу лузали, мололи на муку і з неї пекли хліб. З-під снігу вибирали жолуді. Знімали шкарлупи, а зернятка товкли і їли.  Їли мерзлі буряки, які потай викопували вночі на полях. Їли аби тільки вижити. Вмирали люди тихо, немов тіні зникали. Кожна смерть нагадувала, який страшний голодний час був».
Голові колгоспу забороняли давати людям зерно. Односельці підтримували один одного хто як міг.
Серед активних колгоспників передвоєнних років були Соболь Петро Іванович, Третяк Антоніна Кузьмівна, Реуцький Семен Петрович, Оленченко Іван Данилович, Оленченко Данило Іванович, Кравцов Г.Д., Фесенко С.С., Борзило А.М., Табельник Марія, Фесенко Параска, Демченко Настя, Оленченко Ніна.
В 1925 році в Райгородці збудовано школу – семирічку. В ній навчалися діти з сіл: Паталахівка, Староолександрівка, Сергіївка. Працювали в школі вчителі Ілляшова Ганна Феофанівна, Мірошниченко О.Д., Минченко Г.М., в 1932 році відбувся перший випуск 7 класу. Паралельно з дітьми вечорами навчалися і дорослі, їх навчали вчителі і писемні селяни. Першим піонервожатим був Ананьєв А.М., а потім його замінила випускниця 1932 року Степаненко В.В. Вона працювала вожатою з 1935 по 1936 рік, а  потім вступила до Артемівського учительського Інституту.
В 1935 році в селі відкрився клуб. Він містився у звичайній сільській хаті. Тут же знаходилася хата – читальня. Вечорами в неї збиралися селяни, читали газети, книги, приймали участь у художній самодіяльності.
В 1939 році населення Райгородки становило 694 чоловіка, всього по сільраді – 2212 чоловік.
Початок Великої Вітчизняної війни зруйнував плани наших земляків, надії на добробут і щастя. З перших днів війни на захист Батьківщини пішли 500 чоловік з с. Райгородка і з навколишніх сіл. Більше 300 чоловік загинули. На Запорізькій землі загинув і там похований наш земляк Василь Федорович Коноплін. Його ім’я носить наша школа і одна із вулиць села. Райгородка має героїв – орденоносців:
Литвинов Павло Никифорович, рядовий, зв’язківець – телефоніст 417 стрілецького полку 156 Кримської дивізії. Воював в Криму, на Дону. Під Сталінградом був узятий в полон, потрапив до Бельгії. Звідти йому вдалося втекти і до кінця війни воював у складі Бельгійського партизанського загону Опору. В село повернувся 27 травня 1945 року, почав працювати в колгоспі. Мав урядові нагороди.
Кравцов Василь Григорович, старший сержант 1372 зенітно – артилерійського полку. Воював на І, ІІ Українських фронтах, приймав участь у контрнаступі радянських військ на Курському напрямі. Одержав особисту подяку Верховного Головнокомандуючого. Має урядові нагороди: Орден Червоної Зірки, Орден Вітчизняної війни  І ступеня, медалі: «За бойові заслуги», «За оборону Кавказу».   
Чередниченко Петро Данилович, молодший лейтенант, командир взводу внутрішніх військ. Пройшов усю війну, Перемогу зустрів у Берліні. Два роки знаходився у складі обмеженої частини Радянських військ у Німеччині. Демобілізований 20 грудня 1947 року. Повернувся в село і  до 1980 року працював в колгоспі.
Плєханов Петро Данилович, лейтенант, командир відділення 313 стрілецького полку. Був учасником Курсько – Орловської операції, кілька разів був поранений. Учасник боїв на озері Хасан. Мав нагороди «За відвагу», «Орден Слави ІІІ ступеня», «Орден Вітчизняної війни І ступеня», медалі. Після війни працював у селі Паталахівка.
Третяк Ганна Олексіївна. Військову службу почала в селі Білокуракіне. Працювала кухарем, санітаркою в артилерійській частині ІV Українського фронту. Нагороджена медалями: За оборону Севастополя», «30 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні».
Одинцова Марія Іванівна. Службу розпочала в місті Краснодоні в червні 1943 року санінструктором. Воювала на ІV Українському фронті. Мала нагороди: медалі «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною». В серпні 1945 року повернулася в Райгородку і працювала в колгоспі.
Семидоцька Надія Павлівна, була мобілізована в травні 1943 року. Закінчила курси санінструкторів. Пройшла до Будапешту, де була поранена. Закінчила війну в Угорщині. Нагороджена медалями: «За перемогу над Німеччиною», «За Будапешт».  В село повернулась у вересні 1945 року.
Ілляшова Клавдія Василівна. Мобілізована 19 березня 1943 року. Воювала у 80-й роті ІІІ Українського фронту, виконувала обов’язки спостерігача. Закінчила курси радистів. Пройшла бойовий шлях до Австрії. 25 серпня 1945 року повернулась в Райгородку. З 1958 по 1980 рік працювала директором Райгородської школи. Нагороджена медалями: «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною», «За Будапешт».
Кравченко Павло Павлович, молодший сержант 6 корпусу ППО. Мобілізований у квітні 1943 року. Довгий бойовий шлях проліг до Румунії. У складі ППО воював в Архангельську, Мурманську. В село повернувся в 1950 році.
Крім того славний бойовий шлях пройшли й інші наші земляки:
Чемрат Іван Трохимович, молодший сержант 203 – го артполку;
Гладкий Андрій Іванович, рядовий;
Кравцов Семен Григорович, гвардії лейтенант, кулеметник;
Соболь Яків Прокопович, рядовий 432 окремого кулеметно – артилерійського дивізіону;
Кривошея Андрій Васильович, старший сержант окремого винищувального дивізіону №196 протитанкового ряду військ;
Плєханов Олександр Степанович, рядовий 124 окремого дорожнього взводу;
Кривошея Ксенія Дмитрівна, рядова 124 окремого взводу;
Коноплін Андрій Федорович, рядовий, шофер автобатальйону 262 стрілецької дивізії;
Кривошия Іван Васильович, молодший командир військової частини 283 МВС;
Лящов Іван Мефодійович, сержант 286 стрілецької дивізії;
Омельченко Василь Іванович, єфрейтор 8 понтонної дивізії;
Борзило Михайло Григорович, воював у з’єднанні С.А.Ковпака;
Чекута Федір Констянтинович, сержант 286 стрілецької дивізії;
Бабенко Степан Федорович, сержант 218стрілецької дивізії.
9 липня 1942 року село Райгородка була окупована фашистами. Загарбники встановили в селі «новий порядок»: селян зразу ж примусили працювати на потреби Німеччини. Відбирали худобу, птицю, забирали хліб, фураж, теплий одяг. Як свідчили очевидці,- Чередниченко Ніна Євдокимівна, Ілляшова Ніна Євдокимівна,Чемрат Тетяна Іванівна, - на селян були накладені податки. Всі, працюючі з ранку, повинні були реєструватися в поліції, колгосп був перетворений на сільгоспобщину. Селян змусили знести весь сільгоспінвентар і приступити до сільськогосподарських робіт. Ті, хто тримав худобу, змушені були регулярно здавати молоко, яйця, м'ясо.
 У селян відбирали книги, радіоприймачі. Школа теж була зачинена. Селяни намагалися саботувати німецькі накази. Був жорстоко побитий Голенко А.С. за відмову працювати на німців. Як згадував Ілляшов Федір Миколайович, який на той час був підлітком, сам теж був побитий німцем за спробу вкрасти в нього ковбасу. Жінок примусували вечорами  шити теплий одяг для німецьких вояків. Як згадувала Гладка В.М., в неї в хаті було чимало рушників, які вони вишивали разом з матір’ю. Німці забрали ці чудові вироби на ганчірки для коней. Ночами селяни тишком носили солому з поля, ховали або різали птицю, а потім пояснювали, що птиця хвора. Під час одного з повітряних боїв на село впали дві бомби. Одна зруйнувала селянську хату, яка поодиноко стояла край села (зараз на цьому місці стоїть дитячий садок). Друга знищила міст через річку Жеребець і німці не могли дістатися до х. Надія. Вранці погнали на ремонт мосту. Про цей факт свідчили Ілляшов Федір Миколайович, Ілляшова Наталія Іванівна, Чемрат Тетяна Іванівна, Ковальова Варвара Пилипівна. З настанням холодів селянам стало скрутно з паливом. Німці заборонили возити з лісу дрова. Топили соломою, вночі возили з поля кукурудзу. Скрутно було з харчами та фуражем. Весь тягар ліг на плечі жінок та підлітків, які змінили чоловіків. Про це згадували  Ілляшова Н.І., Ковальов А.П., Ковальова В.П.
Наші земляки чинили опір окупантам. Трактористи Ляшов Д.М., Цікало Д.І.-  кандидати на члени КПРС, працівники Коломийчанської МТС,  жителі нашого села отримали завдання від німців встановити мотор на комбайні для обмолоту зерна. Протягом 5 місяців вони навмисно зволікали, тягнучи реманент і тим самим зірвали обмолот хліба. В селі Свердлівка проводилася регулярна групова чистка радянських листівок і звернень до радянського народу. Роботу проводила кандидат у члени КПРС Петрова М.Ф., Шаповалова В.В. (Кривша В.В.) 1919 року народження, безпартійна. До окупації жила в селі Райгородка, працювала телефоністкою Райгородського поштового відділення. В час окупації надавала свою квартиру партизанці Будильській Н.І., яка часто виходила на зв'язок з комсомольцями Сватівщини й приносила листівки. Шаповалова передавала відомості Будильської про наявність ворожих частин в навколишніх селах: Райгородка, Ковалівка, Свердлівка, Кармазинівка, Сергіївка. Після визволення Сватівщини від фашистів працювала начальником Райгородського поштового відділення до 1947 року, а потім виїхала до м. Сватове, де працювала в організації «Союз друк».
Кривошея М.І., Ревуцький В.С. намагалися перехопити колгоспний реманент, організовували таємний збір харчів і теплого одягу для потреб Червоної Армії.
1 лютого 1943 року були звільнені від окупації х. Надія, Свердлівка,  Сергіївка. 2 лютого – Староолександрівка, Новолександрівка, Паталахівка, Райгородка.  У визволенні брали участь воїни 844 і 848 стрілецьких полків стрілецької дивізії. Великих зруйнувань у селі не було. Складним було становище тваринництва – майже вся худоба була пограбована. Становище в колгоспах с. Райгородки і навколишніх сіл  у 1943 році було таким:
Колгосп «Нове село»( Райгородка) – площа озимої пшениці 198 га, робочих коней – 6 голів, волів – 1 голова, великої рогатої худоби – 3 голови  (1 корова), працездатне населення – 239 чоловік, жінок – 169 чоловік, підвод – 5.
Колгосп «Червона балка»(Паталахівка) – площа озимої пшениці – 134 га, коней – 5 голів, волів – 10, великої рогатої худоби – 12 голів, працездатне населення 109 чоловік, жінок – 72чоловіка, підвод – 5.
1963 р.
Колгосп «Червоний прапор» (Староолександрівка) – площа озимої пшениці – 123 га, коней – 5 голів, великої рогатої худоби – 1 голова, працездатне населення – 112 чоловік, жінок – 85 чоловік, підвод – 10.
Колгосп « Чайка» (х. Надія) - озимі посіви – 244 га, коней – 15 голів, волів – 32, великої рогатої худоби – 37 голів, підвод – 2.
Колгосп «Серп і молот» (с. Сергіївка) – озимі посіви – 135 га, коней – 2, волів – 2,  великої рогатої худоби – 2 голови, підвод – 2.
Населення Райгородської сільської ради на 1 квітня 1943 року було таким:
Всього
До 16 років16 – 25 років Старше 55 років
Чоловіки  
 368   
680
   126
Жінки
388  714  150
            
Коли німці тільки наблизились до району у 1942 році, колгоспне майно намагалися вивезти, але в районі Старобільська були відрізані фашистськими військами. Тому зразу ж після звільнення постало питання швидко відновити занедбане господарство. Землю обробляли коровами колгоспників.