За матеріалами роботи «Нарис-опис селища Фрунзе» Центру відродження
народних ремесел і традицій «Берегиня» Фрунзенської ЗОШ І-ІІІ ст.
Словяносербського району.
Керівники Каверіна Л.Д., Северіненко Т.В., Щербак О.В.


м. Фрунзе

Фрунзе - селище міського типу Слов'яносербського району, Луганської області, розташоване в середній течії річки Луганці, 45 км на захід від міста Луганська, 8 км від міста Кіровська. На І січня 1985 року 4200 чоловік.
Селище Фрунзе виросло на базі самостійно існуючих населених пунктів:Сентянівка, Красногорівка, Новоселівка, Таїсіївка; хуторів: Криничний, Гремучий, Первомайка, Дачний, Жолобок, які виросли в різні історичні періоди.
Колись, в давнину, вся місцевість називалась «Диким полем». Понад 200 років після татарської навали у XIII столітті, територія біля Сіверського Дінця була безлюдним степом, тільки вітер гуляв по безкрайнім просторам. До самого ХУІ століття донецькі степи не були постійно заселені, на них з'являлися то кримські татари, то нанайці, то калимики. Були тут і українці - полювали, ловили рибу, нападали на татар. Заїжджали на Донеччину військові роз'їзди Московського царства, переслідуючи татар.
У ХVІІ - XVIII століттях на більшій території Донецького кряжа у байраках і ярах в невиликих хуторах (зимівлях) жили запорожці. Зимівки запорожців були розташовані на правому березі Сіверського Дінця, з яких пізніше виросли великі поселення.
Щоб краще закріпити за собою степ і використати його у воєнностратегічному відношені, російське керівництво у XVIII столітті стало заселяти його військовими поселенцями.
Нелегким було життя поселенців.Ось як описує труднощі на новомсу місці поселенців один з начальників поселенців Симеон Пшичевич: «Вьіехали мьі на чистую й глухую степь, й тут-то восчувствовали все, а особенно те, которьіе начали селиться по Лугани, что значит нужда й жизнь, исполненная лишений. У всех нас поселенцев вообще на той пустине, бьша тогда жизнь такая, как у тех островитян, кой по несчастьям, разбитием кораблей, занесеньї морскими волнами на пустьшньїе острова. Особенно те, кой по Лугани - реке селились, те претерпели нужду более, нежели другие, ибо по той реке лесу ничего нет - чистая й голая степь. Ездил я, иногда, наведьіваться й к другим
соседям своим й смотрел, каково они строятся й чем заводят себя, но везде находил плач й рьідания».
У кінці XVIII століття військова організація поселенців була ліквідована і перетворена в державних (християн) селян. Щоб швидше колонізувати і заселити донецькі степи, керівництво роздавало великі наділи землі дворянам і найчастіше офіцерам бахмутського полку, ті що одержували землі. Намагались якнайшвидше заселити свої ділянки. Використовуючи всякі хитрощі, тільки б заманити селян з лівобережної і Слободської України. Де ще частина селян була не покріпаченою.
Територія на якій зараз розташоване селище Фрунзе, у другій половині XVIII століття стала власністю офіцера сербського походження полковника Петра Сентяніна, якому належало 4494 десятин землі. Вона була генеральне межована у 1780 році поручиком Федором Вультом.
Так у другій половині XVIII століття у середній течії річки Лугані виникає село Сентянівка і села Новосілівка, Красногоровка.
Село Сентянівка виникло шляхом переводу селян з інших губерній, а Новосілівка - шляхом переводу селян з різних поселень Слов'яносербського повіту. Це були поміщицькі селяни.
Важким і безрадісним було життя кріпаків Сентянівки, Новоселівки, Красногорівки. їх, як речі, міняли на котів, собак, програвали в карти. "За те, що моя прабабуся розбила тарілку, поміщик проміняв її на кішку в станцію Каменську, але дізнався, що ця кріпачка народила сина (мого дідуся), вирішив повернути - виграв у карти" -, пише у своїх спогадах пенсіонер Жданов Лук'ян Власович, 1886 року народження, що проживав у селищі Фрунзе по вулиці Совєтов, будинок 142.
Йшли роки, а життя позакріпачевого села стояло на місці...
Становище селян Сентянівка, Новоселівка і Красногорівка змінилося більш- менш з скасуванням у 1864 році кріпацтва. Решта селян, не припиняючи займатися землеробством, йшла на заробітки, бо реформа 1861 року не вирішила аграрного питання.
Майже вся земля залишалася у руках поміщиків. 170 дворам Сентянівки, Новосілівки, Красногорівки належало лише 406 десятин наділеної землі або 2,4 десятини на двір, а 10 землевласникам -3149 десятин. Заробляючи мізерні гроші на шахтах, селяни орендували на них землю, таким чином встановлюється панування грошової оренди.
Розвиток вугільної промисловості поблизу Сентянівки, Новоселівки і Красногорівки створювало умови для переходу до грошової оренди і прискорювало процес розпаду селянства.
Із середовища селян цих сіл деякі придбали землю у власність. Наприклад, Андрій Козлов придбав 500 десятин землі, Микита Степанович Нестеренко - 40010, Василь Декусар - 55, Памфіл Іванович Заливацький - 92 десятини.
Становище більшої частини селянства залишалося дуже важким. Поміщики знущалися з селян, що викликало у селян гнів. У 1901 році селяни села Новоселівка Влас Іванович і Данило Іванович Жданови за те, що їх жорстоко побив поміщик Мосін спалили йому економію. Рік йшло слідство. Жданова Власа Івановича засуджено до вічного заслання до Сибіру.
На початку XX століття на околицях Слов'яносербського повіту в Лозовій Павлівці виникає соціал - демократична група, яка почала встановлювати зв'язок з робітниками рудників і заводів, з мешканцями сіл. З березня 1903 року ця група випустила першу прокламацію, в якій закликала трудовиків до політичної та екологічної боротьби за об'єднання.
Поступово на території села Новоселівка, Сентянівка, Красногорівка з'явились дослідники, а в 1908-1940 роках все більше і більше приїджало підвід. Це почалося будівництво залізниці Яма- Родаково - Донецької заліниці.
У 1910 році було побудовано паровозне депо, вагоноремонтний пункт, медичний пункт, початкова школа, декілька будинків і залізничний вокзал, який одержав назву ближчого села - Сентянівка.
Обладнання паровозного депо, вагоноремонтного пункту було примітивним. Праця була дуже важкою. Бригади працювали цілодобово.
З появою залізниці частина мешканців, не припиняючи займатися землеробством, пішли працювати на підприємствах транспорту, так з'явився робочий прошарок.
Під час Першої світової війни майже все чоловіче населення було мобілізовано на фронт, де багато загинуло, а в селах залишились одні жінки, старики, діти.
Влітку 1918 року ст.Сентянівку було захоплено німцями. Після вигнання німців в 1919 році лютували білогвардійські банди генерала Денікіна. 25 і 26 грудня 1919 року ст.Сетнянівку було визволено від денікінців 6-гс кавалерійською дивізією першої Кінної Армії.
1929-1930 роки були переломними роками в житті нинішнього селищг Фрунзе. Йшла мова про колгоспи, колективізацію. 15 жовтня 1929 рок> створено колгосп „Червоний Жовтень" (с.Новоселівка). Велику допомогу І організації і укріплені колгоспів зробила Хорошенська МТС, створена в 193С році. У кінці 1931 року в селищі Фрунзе була завершена колективізація.
Поряд з розвитком сільського господарства розвивався і залізничий вузої станції Сентянівка. Його робітний колектив формувався з селян Новоселівки Красногорівки, Сентянівки і прилягаючих хуторів. Залізничники станції: Сентянівки за прикладом машиніста Кривоносова (депо Слов'янськ Донецької залізниці) почала водити великовагові потяги зі збільшеною швидкістю. У кінці 30-х років на початку 40-х років залізничний вузол станції Сентянівка значне змінився. Паровозний парк збільшився до 17-18 паровозів. Додатково булс побудовано залізничний цех.
Під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років територія колгоспу «Червоний Жовтень» с.Фрунзе, станція Сентянівка з 17.02.1942 по 02.09.1943І була окупована німецько-фашистськими військами. В перші дні війни більїш 100 мешканців селища Фрунзе пішли на фронт. З жовтня 1941 року по 10 липні 1942 року с.Фрунзе і залізничний вузол станції Сентянівка знаходились І прифронтовій лінії.
На початку червня 1944 року в школу прийшов лист від двічі Героя Радянського Союзу, гвардії майора Олександра Молодчого, в якому він писав: «Дорогі товариші! Прошу вас від мого імені сердечно подякувати учням середньої школи, їх матерям за піклування і допомогу повітряним силам Червоної Армії, які побудували за свої кошти бойовий літак імені юного патріота Олега Кошевого. Літак «Олег Кошевий» вручили мені. Я запевняю Вас, що сильніше буду бити ворога з моїми товаришами по зброї на бойовому літаку «Олег Кошевий».
Після вигнання німецьких окупантів, з 15 грудня 1943 р. мешканці селища приступили до відновлення господарства. Ще сильніше розгорнулась боротьба за завершення відбудови і подальший розвиток залізничного вузла. З місяця в місяць, з року в рік колектив залізничної станції Сентянівка добивався високих показників на трудовому фронті.
У 1958 році колгосп «Червоний Жовтень», було об'єднано з колгоспами «Пятилетка» та імені газети «Правда», на базі яких створено один колгосп «40-років Жовтня». З березня 1959 року колгосп було перетворено в радгосп «40 лет Октября».
З 1964 року та наступні 20 років в історії СРСР називають роками застою, країну заполонили гасла й плакати, які закликали до будови комунізму скрізь: в установах, на заводах і підприємствах, вулицях і площах - портрети партійних керівників на чолі з Л.І.Брежнєвим. В 1964 р. селище міського типу Фрунзе мало статут районного центру і було підпорядковане Кіровській міській Раді депутатів трудящих. Мешкали 5,8 тисяч жителів. У селищі працював хлібокомбінат, відділення «Сільгосптехніка», машинно-тракторна ремонтна майстерня, середня і дві початкових школи, школа робітничої молоді, два клуби, дві бібліотеки.
З 1966 року селище Фрунзе було підпорядковано Слов'яносербській районній Раді. Хоча воно втратило статут районного центру, саме за ці 20 років з 1964-1984 селище змінилося на краще.
З 1963р по 1970р. силами підприємств локомотивного депо, вагонного депо, 12 дистанції путі станції Сентянівка було збудовано двоповерхові житлові будинки для залізничників.
У 1970 році вперше на Донецькій залізниці було побудовано універсальну 12 дистанцію путі (начальник Гурін Іван Васильович). У 1971 році побудовано двоповерховий дитсадок. Тоді ж, за ініціативою начальника Донецької залізниці Переклонського Віктора Васильовича, на станцію Сентянівка було направлено великий потяг з асфальтом і зроблено асфальтування центральної і привокзальної площ. Побудовано міст через річку Лугань.
Будівництво продовжувалось, за рахунок Попаснянської залізниці побудовано два шістнадцятиквартирних будинки.
У 1973р. Почала працювати нова пекарня. Хліб був найсмачнішим, займав 1 місце у Слов'яносербському районі. З'явився у центрі с.Фрунзе Будинок побуту, на території селища - адміністративний будинок «Сільгосптехніка». Було упорядковано центральний парк, посаджено 1000 дерев чагарників, ініціатором, активним учасником цієї роботи був начальник дільниці Артемівської дистанції Акулов Микола Іванович. У 1982 році побудовано адміністративний будинок 12 дистанції. Цього ж року Фрунзенською селищною Радою (голова Черних Василь Сергійович, заступник голови Матвієвський М.Д.) організована робота підприємств селища Фрунзе по будівництву прибудови до лікарні, було встановлено додатково 60 койок стаціонару.
З 1987року сел. Фрунзе як і всі населені пункти колишнього Союзу довелося пережити часи гласності та демократії, які закінчилися розпадом СРСР.
Активно громадяни селища прийняли участь у референдумі 1 грудня 1991року, на якім підтримали Акт незалежності України. Нажаль розрив економічних зв'язків, непослідовні спроби реформувати економіку відбілися на розвитку підприємств сел. Фрунзе. Райсільхозхімія стало банкрутом, такі як Сентянівське ХПП було приватизоване і перетворено у ООО «Аграрій», приймали іншу форму власності (наприклад: колишнє підприємство «Сільхозптехніка» стала акціонерним товариством і має назву «Слов'яносербський райтехсервіс»). Процес реструктуризації привів до реформування КСП «Україна». В 2000 році результатом цього - стало створення 2-х агрофірм ООО «Нива» (директор Кравченко А.) і ООО «Колос»(3акірова Л.П.)
Реформувані і залізничні підприємства ст. Сентянівка: вагонне депо станції Сентянівка у 1996 році було перетворено у пункт технічного обслуговування станції Попасне; локомотивне депо станції Сентянівка з 2000 року було перетворено у пункт зміни локомотивів станції Попасна. Припинили свою роботу пекарня та столова, а в 1999 р. за допомогою зусиль Фрунзенської Селищної Ради та власника підприємства Карасьова Тимофія Генадійовича вдалося відновити роботу пекарні і відродити виробництво сентянівського хліба. У 2000 р. був закритий стаціонар Фрунзенської лікарні і з цього часу вона отримала статут амбулаторії. У результаті таких змін різко зменшилася кількість робочих місць, звичайним для громадян селища Фрунзе стали виїзди на заробітки до Росії
На сучасному етапі виробничу структуру селища Фрунзе складають: станція Сентянівка, 12 дистанція путі станції Сентянівка, пункти локомотивного і вагоного депо станції Попасна, ООО «Аграрій», «Міжрайагротехсервіс», автотранспортне підприємство 0312., у 2006р. почав працювати завод лакофарбових виробів «Синтез».
Соціальну інфраструктуру селища створюють: середня школа, дитячий садок «Росинка», амбулаторія, Дім культури, бібліотеки для дітей та дорослих, музеї «Берегиня» та «Чарівна скринька», територіальний центр для інвалідів «Оранта». Працюють філія Ощадбанку, відділення пошти, зв'язку «Укртелеком», дві перукарні, 10 магазинів, 4 торгові ларьки, ринок, кафе-бар «Сага», аптека, надають побутові послуги з ремонту електроапаратури, взуття, ритуальні послуги. Кількість населення на 1 січня 2006 року становить 3 тисячі мешканців.
17 липня 2005 р. у сел. Фрунзе з'явилося довгоочікуване газопостачання. У селище прийшов газ, а це означає, що з'явилася надія на швидке відродження і самого селища.



Просмотреть увеличенную карту