За матеріалами роботи «Історія селища міського типу Біловодськ» (2014)
Веселої Юлії, учениці 9 класу ЗОШ №16 м. Сєвєродонецька
Керівник: Тютюнник Яна Віталіївна

смт. Біловодськ

Біловодськ – селище міського типу, центр Біловодського району. Історично Біловодськ складається з трьох частин, які раніше виступали самостійними топонімами. Місце перших поселенців має назву Старосілля. Назва мотивована тим, що ця частина була самою найстарішою (старе село). Східна частина селища за давнини називалася Лебедівка, тому що у слобідському озері, яке примикало до річки було багато лебедів, диких гусей, качок. Довгановка – назву утворено від форми поселення (довге поселення). 
При проведенні археологічних досліджень на околиці селища виявлені шість поселень епохи бронзи (II тисячоліття до н. э.), сімнадцять могильників з п’ятдесят п’ятьма курганами, шістдесят один відокремлений курган з залишками поселення епохи неоліту (V - IV тисячоліття до н. э.), салтовської культури (VIII - X ст.). 
У ХVІІ столітті збільшується наплив селян-втікачів на Дон. У верхів’ях річок по Сіверському Донцю, Красній, Айдару та Деркулу виросли містечка новоприбулих козаків. Такою козацькою станицею став і Біловодськ, заснований у 1868 році. Його заснували козаки з Гетьманщини, а саме з Полтавського та Чернігівського полків. Вони оселилися тут у найзручнішому і найбезпечнішому місці. З одного боку їх захищала крейдяна гора, на якій стояв густий гай, а з іншого боку - річка Деркул. Варто помітити, що дата утворення селища не підтверджена архівними документами. Вона згадується в «Історико-Статистичному опису Харківської єпархії» та інших джерелах кінця ХІХ століття з обмовкою «ймовірно у 1686 році». 
У першій половині XVIII століття положення селян, міського населення й козацтва дуже погіршилось. Збільшилися повинності, особливо під час Північної війни (1700-1721). Народні маси у відповідь на посилення феодального гніту відмовлялися платити податки, втікали на донські козачі землі. Шостого липня 1707 року Петро І видав указ щодо пошуку біглих селян, які відмовлялися платити податі, підкорятися поміщикам і тікали з жінками та дітлахами, переховувалися в донських містечках-станицях. Відповідальним за виконання указу призначено Юрія Долгорукова. Долгоруков почав рейд по поселенням Верхнього Дону. Дві тисячі селян вдалося повернути, інша неменша частина, ховалася по степам, ярам і згоді приєдналася до загону бахмутського отамана Кіндратія Булавіна. Відомо, що у 1707 році мешканці Біловодська прийняли участь у бунті К. Булавіна. Булавінське повстання було жорстоко подавлене: вісім донських станиць було знищено, частину земель забрано у Донського війська, біглих повернуто власникам. За участь у повстанні поселення Біловодськ було спалено у 1708 році. 
У 1717 році Петро І наказав полковнику Острожського слобідського полку Івану Тевяшову заселити на Деркулі людей свого полку із Лівен, Старого Осколу, Корочи, Землянська. Головною ціллю переселення було заснування Палацових кінних заводів. Заселення території проходило дуже повільно й імператриця Анна у 1732 році за бездоганну службу подарувала ці землі офіцерам Павловим: лейб-гвардії Ізмайлівського полку капітану Івану Павлову, підпоручику морського флоту Кіндратію Павлову та лейб-гвардії Ізмайлівського полку капралу Олександру Павлову. Капітан Павлов і його брати направили до прилеглих поселень посильних, які зазивали хліборобів заселятися на території деркульських ковилових степів. Приток селян посилився, ці землі були заселені вихідцями з Бєлгородської, Чернігівської, київської, Воронежської губерній. Урядовий Сенат грамотою від 12 липня 1737 року позбавив офіцерів Павлових цих земель і селян було приписано до Валуйського повіту Бєлгородської губернії. 
Катерина ІІ у 1765 році підписала указ відповідно до якого всі маєтності Біловодської слободи, які приписані до Валуйського повіту Бєлгородської губернії, передано до відомства Палацової стайневої канцелярії й Біловодську надали право повітового міста. З 1779 року Біловодськ став повітовим містом Воронежського намісництва. У 1781 році повітовому місті Біловодськ присвоєно герб. 
Мешканці міста в більшості своїй займалися хліборобством і скотарством, на полях висаджували овочеві культури. Головною культурою землеробства було жито. Пшениця, овес, просо, гречка, льняне та конопляне насіння сіялися у невеликій кількості. Землю обробляли плугами на волах. Худобу продавали скупникам, які приїжджали з різних місць, хліб частково відвозили до Черкаська і Таганрогу. Заводів, фабрик, «пильних» млинів не було, працювало 44 водяних млини. У Біловодську проводилися чотири ярмарки на рік (у лютому, квітні, липні, вересні). Товари привозилися з Черкаська, Харкова, Воронежа, Бєлгорода. З сусідніх місць приганялися коні, рогата худоба, привозилися полотна, сукно, їстівні запаси. 
Катериною ІІ у 1796 році Біловодський повіт було скасовано і Біловодськ став заштатним містом. У першій чверті ХІХ століття крім Деркульського були засновані кінні заводи: Стрелецький (1804), Лимаревський (1819), Новоолександрівський (1823). Разом з селянами заводи були об’єднані в відокремлений військово-кіннозаводський округ, керування яким розташовувалося у Біловодську. 
Населення Біловодська складалося переважно з кіннозаводських селян. У 1838 році їх нараховувалося 5542 чоловіка: міщан – 276, купців – 38, духовенство – 99, чиновники – 16, відставні солдати – 54, разом у місті проживало 6029 чоловік. На кінець ХІХ століття населення виросло до 11846 чоловік. Заштатне місто Біловодськ у 1860 році було перейменовано у слободу. 
На початку ХІХ століття навчання дітей у Біловодську було справою приватних осіб. У своїх домівках відкрили школи диякони Тіверіадський і Климентов, черниця Недовєсова і селянин Коноз. Підручниками слугували Євангеліє, Псалтир, Часослов, які були на старослов’янській мові. З 1883 року школи були у відомстві благочинного (священика, який спостерігав за декількома приходами) та утримувалися за рахунок плати за навчання. І тільки у 1905 році було розгорнуте будівництво школи. У 1912 році відкрито чоловічу гімназію, у якій навчалися діти заможних батьків. Першу бібліотеку відкрили в квартирі земського начальника у 1887 році, з 1901 року бібліотека розташовувалася в будівлі жіночого училища. ЇЇ відвідували 730 читачів і нараховувалося 2623 книги. У 1910 році місцеві підприємці організували перший кінематограф. Але через велику вхідну плату не всі мешканці могли дозволити собі відвідування закладу. Влада мало піклувалася щодо благоустрою Біловодська. Брущатку було прокладено тільки в центрі, інші вулиці потопали в грязюці, глиняні та дерев’яні хати під соломою й очеретом жалися одна до іншої. У слободі часто виникали пожежі. До революції у Біловодську було три церкви. 
У 1875 році в 45 кілометрах на схід від Біловодська проложена залізниця, яка з’єднувала центральні губернії Росії з Ростовом-на-Дону. З 1880 року почало свій розвиток ремісництво: кожевне, кравче, швейне, ковальське. Мешканці займалися торгівлею, кустарним виробництвом плугів і іншої сільськогосподарської техніки. Біловодськ з давнини славився своїми підприємцями. Одним з найвідоміших хліботорговців був І.А. Криворотов. На початку ХІХ століття утворена відома у Росії фірма «Продаж жнивних машин у Росії – М.М. Кемарський», другим не менш відомим підприємцем був купець другої гільдії І.А. Шапошніков і його син А.І. Шапошніков. Вони збудували швейну майстерню у центрі слободи й організували пошив верхнього одягу та шапок з хутра, вели співробітництво з фірмами Америки і Германії. Торгівлею худоби займалися купці Г.П. Семикоз, М.Б. Брус. Свої магазини з продажу мануфактури мали М.В. Бобровник, Я.С. Петров, галантейно-бакалійними матеріалами торгували П.В. Мягков, Черкасов, Марченко, Шуліка. 
Перша російська революція (1905) охопила всю країну. Серед біловодчан велася революційна пропаганда, яку проводили більшовицькі організації Луганська, Харкова. Вони розповсюджували листівки, які закликали до боротьби з самодержавством. Під впливом революційної агітації селяни навесні 1906 року захватили частину казенних земель, самовільно косили сіно на землях поміщиків. Але ці стихійні виступи були задавлені, а зайняті землі повернуті казні. 
На кінець ХІХ століття у Біловодську не було лікарні, а на земському лікарняному пункті тільки три ліжка для стаціонарного лікування. Мешканці міста постійно страждали від різних хвороб. У 1884 році від інфекційних захворювань померло більш ніж 700 дітей. Велика смертність серед селян була визвана недовірою до лікарів. У 1882 році лікар В.А. Шафрановський отримав направлення на посаду дільничного лікаря до Біловодську. Своїй роботі він присвятив все своє життя. Відзначаючи у 1907 році 25-річчя роботи В.А. Шафрановського, земство вирішило побудувати у Біловодську лікарню, вона відкрилася у 1914 році. 
Звістку про перемогу революції в Петрограді мешканці взнали з телеграми Харківської Ради. У підтримку революції відбувся багатолюдний мітинг, на якому з промовами виступили місцеві політики. У січні 1918 року утворена Біловодська волосна Рада. Головою обрано Ф.П. Кузоятова, членами волісполкому М.Ф. Велика, В.М. Зинченка, А.І. Дяченка, В.І. Щербакова та інших. Одним з перших заходів Ради було рішення про конфіскацію церковних і казенних земель та передача їх у використання безземельним і мало земельним селянам. 
Здійснення перших намірів Ради було припинено нападом айстро-німецьких військ, які окупували територію Старобільського повіту у квітні 1918 року. Окупанти у першу чергу арештували голову і членів ради. Німецька влада відбирала у мешканців продукти, сіно, солому. Непосильними податками доводили селян до відчаю. Німецький комендант Біловодська барон фон дер Гольц усіх селян, які не платили податки об’являв більшовиками, а деяких розстрілював. У липні біловодські більшовики утворили підпільну організацію, яка вела організаторську роботу на окупованій території. Германська революція у листопаді 1918 року прискорила звільнення України від німецьких військ. 
У січні 1919 року в Біловодську обрано військово-революційний комітет, його очолив А.І. Дяченко, вибрана волосна Рада селянських депутатів. Першою комуною Біловодська стала комуна «Нове життя», яку зареєстровано 2 квітня 1919 року. 
Як адміністративний центр у складі Старобільського округа Біловодський район утворено у 1923 році. У 1929 - 1930 роки була проведена загальна колективізація селянських господарств. За часи передвоєнних років у селищі відновилося господарське і культурне будівництво. У 1930 році почалася радіофікація: обладнано радіовузол і встановлені перші 130 трансляційних пунктів. У 1937 році збудований маслоробний завод, закладено лісорозплідник, збудоване нове приміщення школи, Будинок культури, кінотеатр, електрифіковано центральні вулиці селища. Кінні заводи домоглися високих результатів у розведенні високоякісних коней верхівкової, рисистої, та важковозної порід та відігравали важливу роль у покращенні породистості коней радгоспів країни. 
Велика Вітчизняна війна стала важким іспитом для біловодчан. З перших місяців війни було призвано на фронт 1543 чоловіка. Мешканці з великою віддачею працювали на колгоспних полях. Робочі місця чоловіків, які пішли на фронт, займали жінки, підлітки, діти, пенсіонери. 
13 липня 1942 року німці зайняли Біловодськ. Гітлерівці встановили режим кровавого насильства і терору. Заборонялося збиратися групами, проводити збори, співати, виходити на вулицю пізніше восьми годин вечора. Було проведено реєстрацію населення на біржах праці. Порушення режиму каралося стратою. Руйнувалися та грабувалися підприємства, у селян відбирали продукти, накладали податі. За шість місяців окупації району, було розстріляно 63 мирних мешканців, на каторжні роботи до Германії відправлено 1508 громадян. У селищі німці утворили табір для військовополонених. У період окупації з липня 1942 року про січень 1943 року на території району діяла підпільна група комуністів, яку очолював В.Г. Жаринов. Мешканці селища і району надавали допомогу в визволенні рідного краю від окупантів. 
20 січня 1943 року підрозділи 41-ї гвардійської стрілецької дивізії та 4-го гвардійського Кантемирівського танкового корпусу визволили Біловодськ. За героїзм і відвагу, орденами і медалями СРСР нагороджені 1215 мешканців селища. Імена 695 бійців-селян, які загинули у боротьбі з німець-фашистськими загарбниками, відлиті на плитах пам’ятника, спорудженого у 1957 році.
Після війни швидкими темпами відновлювалося сільське господарство. Збільшувалися валові збори зерна, росло поголів’я худоби. Вже у 1950 році колгоспи селища досягли довоєнних результатів, а деякі з них перевершили довоєнний рівень виробництва основних видів сільськогосподарської продукції. Збільшення виробництва і продажу державі продуктів рослинництва і тваринництва сприяло зростанню грошових доходів господарств селища. У післявоєнні роки неухильно зростала технічна оснащеність господарств. У 1961 році на полях господарств працювали 63 трактори, а в 1975 році - 146 машин значно більшої потужності. Все частіше застосовувалися машини і агрегати з електричним приводом. 
Значні роботи проводяться по житловому будівництву і благоустрою. З 1957 року Біловодськ віднесений до категорії селищ міського типа. За 1966 – 1975 роки в селищі виріс житловий мікрорайон. У 1971 - 1975 роках відсвяткували новосілля 317 сімей, які самостійно вели забудівлі.