За матеріалами роботи «Історія села Шульгінки Луганської області»
членів історичного гуртка«Діалог» – Зарайської О.С., Трунової О.Г.,
Шестопаловщї Є.С. учениць 10 – б класу 
Сєвєродонецького НВК «Спеціалізована школа – колегіум На УКМА».
Керівник: Шестопалова О.Ю.

Історія с.Шульгінка

За народною легендою і річка, і село названі по прізвищу отамана Шульгейко, який брав участь у селянській війні під проводом Івана Болотникова, і який після розгрому повстанців військами царя Василя Шуйського, привів залишки свого загону у Дике поле й поселився на місці сучасної Шульгінки (Філарет. Історико-статистичний опис. Харківської єпархії. Відділення 4-5. Університетська типографія. 1858 рік. Перший округ благочиння). 

Одного разу, проїжджаючи по трасі Новий Айдар-Старобільск, біля села Шульгінка ми звернули увагу на дивовижний пам’ятник, під’їхавши ближче, ми побачили, що він присвячений Кондратію Булавіну.
І згадали, уроки історії присвячені нашому краю. Так ось де відбувалися ці славетні події, зовсім близько від нас в с. Шульгінка. І тоді нам захотілося дослідити історію цього славетного села і його людей.
 
«В излучении Айдара, как картинка,
Роскошное село живёт давно
С названьем историческим Шульгинка…»
Н.Сычёв

Багата і цікава історія Старобільщини, а тим більше найстарішого села Приайдар’я  Шульгінки, яка сягає в чотирьохвікову давнину, коли в широкі простори Дикого поля прийшли повстанці селянської армії Івана Болотникова, щоб урятуватись від розправи. Тут за межами тодішньої Росії у далекому 1607 році на лівобережжі р.Айдар вони і заснували теперішню Шульгінку.
Древнє село – це перш за все глибокий слід життя і праці багатьох поколінь протягом чотирьох віків. Історія села – це історія діяльності багатьох людей, талановитих і працьовитих , патріотів і захисників свого краю. Шульгінка є невід’ємною частиною Приайдар’я, Слобожанщини, в цілому України.
Покоління шульгінців є дійсно унікальним. Воно пережило дві тяжких війни,голодні роки, двічі зміну суспільного ладу  і неабиякий скачок науково-технічного процесу. У селі ще живі люди, які вперше побачили автомобіль  і трактор у селі, сіяли хліб з мішка через плече, косили серпом, або косою з грабками, молотили кам’яним котком, або ціпом. Вони пам’ятають село без школи та лікарні, автотраси та залізниці. Це покоління пережило еру початку освоєння космосу.
Історія села – це історія життя  батьків, дідів та прадідів, працьовитих і волелюбних, самовідданих патріотів, у яких є чому вчитись і є за що поважати. Історія села Шульгінка  ще раз підтверджує, що наші предки заслужили нашу  любов, глибоку повагу і вдячну пам’ять.
На рівні лівого берега р. Айдар, при злитті його зі степовою притокою Шульгою, за 18 кілометрів південніше м. Старобільськ розташувалося найстаріше село Старобільщини. Воно тягнеться з півночі на південь протягом кількох кілометрів. Із заходу воно обмежено річкою Айдаром, а на сході пересікається залізницею Москва -Донбас, яка була збудована у 1933-1935 роках. З півночі на південь село перетинає автотраса Луганськ – Харків. А зі сходу на захід – степовою річкою Шульгою ,яка ще 150 років тому тяглася в степ на 22 кілометра.
За народною легендою і річка, і село названі по прізвищу отамана Шульгейко, який брав участь у селянській війні під проводом Івана Болотникова, і який після розгрому повстанців військами Василя Шуйського, привів залишки свого загону у Дике поле й поселився на місці сучасної Шульгінки. В історію село Шульгінка увійшло як містечко донських козаків, у якому спалахнуло повстання козаків та селян на чолі з трьохізбенським отаманом Кіндратом Булавіним, яке охопило північні та центральні губернії Росії в 1707р. Як і всі поселення по Айдару, Сіверському Дінцю,Деркулу, в 1708 році Шульгінка  була спалена, а люди знищені каральним загоном Василя Долгорукого. Як жодне село на Старобільщині, Шульгінка  довгих 42 роки була військовим поселенням, і селяни першої половини 19 століття волею царизму були одночасно і хліборобами, і охороною південного кордону. Вони суміщали селянську працю та солдатську муштру. Їх продавали і купували високопоставлені петербурзькі чиновники.
Шульгінка, як і кожне село, розвивалося з хуторів ,або як кажуть на Слобожанщині - з кутків, які  згодом розширювались,ставали сільськими вулицями, а  в цілому формували село.

Булавінське повстання
 
В історію село Шульгінка увійшло як містечко донських козаків, у якому спалахнуло повстання козаків та селян на чолі з трьохізбенським отаманом Кіндратом Булавіним, яке охопило північне та центральноі губернії долішньої Росії.
Ще більше турбувало царя Петра те, що на Дону знаходили притулок тисячі кріпаків-втікачів з багатьох губерній Росії. У 1690 році уряд Війська Донського заборонив на Дону землеробство. Та, незважаючи на це, землеробство на Хопру, Медведиці, Сіверському Дінці,  Айдару  поступово поширювалося. Особливо цьому сприяли  біглі кріпаки. Донська голитьба  накопичувалась у верхніх містечках, що хвилювало владу. В її очах голить ба-це елемент не спокійний, бродячий, схильний до не сполоху та бунту. Поступово біглі кріпаки стали майже даровою робочою силою козацької старшини, яка й проголосила неписаний закон: «З Дону видачі нема».
Цар видає 1 липня 1707 року указ про «розшук новоприбулих з Росії всяких чинів людей» і направляє його Азов підполковнику князю Юрію Довгорукому з наказом іти галопом на Дон та Сіверський Донець і запольні ріки, виловити усіх збіглих «та відправити їх до тих поміщиків, від яких вони втекли».
Прибувши до Черкаська, князь з загоном в 200 солдат та офіцерів вимагав від старшини всілякого сприяння. Але на козацькому кругу, керуючись неписаним законом «З Дону видачі немає», козаки не погоджувалися з Довгоруким. Тільки лист-наказ Петра I, якого князь пред’явив, змусив козаків примиритись.
Включивши в загін карателів 140 черкаських козаків, Довгорукий на початку вересня вирушив на пошук біглих. Життя на Дону було розбурхано. Сотні збіглих йшли степовими дорогами під вартою у місця, звідки втекли. Другі, а це були тисячи, чекали  такої ж долі. Треті ховалися по лісах та байраках в надії пережити лиху годину. У Оріховому яру, що в трьох верстах від Новоайдарського містечка трьохізбенський атаман Кіндрат Булавін зібрав «на думу» козаків навколишніх  містечок і станиць. На цій раді  було вирішено «придати смерті  Долгорукого за катування невинних, кров і муки наших батьків та матерів, братів та сестер, синів та онуків.

 
Дорога до храму
 
Яким був храм у Шульгінці до Булавінського повстання, історія не зберегла . Але донських станиць без храмів не було там, де не було церкви. Поселення на Дону звалося просто хутором. Через шість років після нового заселення у 1725 році у Шульгінській слободі був освячений дерев’яний храм святого Миколая. Історія цього храму досить цікава. Як свідчать жителі, Шульгінський Миколаївський храм був збудований  з дубових - не пиляних, а колотих пластин. До приходу Миколаївської церкви відносились селяни Шульгинки, Байдівки і Лозовівки. А з 1759 року, після того як Штормово купив генерал – аншеф Глібов, до Миколаївської церкви були  причислені і селяни Штормово. З того часу у Миколаївській церкви реєструвались новонароджені, одруження та смерті прихожан. У тому ж 1780 році прихожани одержали дозвіл збудувати нову Миколаївську церкву. І на наступний рік новий Миколаївський храм був освячений. Старий же храм був залишений без служіння. Так він простояв 11 років.

Тяготи Першої світової війни
 
Минуло 15 років столипінської земельної реформи, а положення Шульгінської слободи продовжувало погіршуватись. На 1910 рік у слободі уже 161 селянське господарство було в повному розоренні, уже 100 дворів були зовсім безземельними, 434 двори стали «безлошадними», а у 240 господарствах не було ніякої худоби,  навіть корів.  
Проте земля зосереджувалась у заможних селян. Романенко, член земської управи, поставив у своєму млині потужний німецький двигун. Ф. Полєнов відкрив поштову станцію, яка перевозила не тільки поштові відправлення, а й пасажирів.
 Основними культурами, які вирощували селяни, були зернові. Донбас, який розвивався, та промисловий Луганськ, вимагали все більше хліба та іншої сільгосппродукції. Але перша світова війна тяжко відбилась на становищі селянства. У селі стала гостро відчуватись нестача робочих рук. По Старобільському повіту було призвано до армії 56298 селян, практично 60% працездатних чоловіків Старобільщини. Особливо у тяжкому стані опинились бідняцькі господарства. По закону про військову кінну повинність у селян - бідняків забирали для армії навіть єдиного коня. Тому до квітня 1917 року 21, 4% сільських подвір’їв повіту (а значить і шульгінських) стали «безлошадними». Унаслідок нестачі робочих рук та тяглової худоби різко скоротились посівні площі.
 На селі продовжувало відбуватись майнове розшарування. Селяни дедалі більше підтримували заклики «Геть війну!», «Поверніть чоловіків з окопів!». З призваних на фронт тільки кожен третій повернувся в село, кожен четвертий з них став інвалідом. Сім’ї загиблих не мали ніякої матеріальної підтримки з боку держави. Війна позбавила всю ткацьку промисловість країни фарб, які завозилися з Німеччини. Тому в Рубіжному розгорнулося будівництво великого заводу «Русько-краска». Всі, хто працював на будівництві, звільнялись від призову на фронт. Тому майже сотня чоловіків Шульгинської волості працювали на будівництві. Заробітки буди мізерними, тому чоловіки мало чим допомагали сім’ям, що залишились дома. Вони більше ночами, та в святкові дні приходили додому по харчі, яких і дома було обмаль. Це був єдиний порятунок від фронту.

 
Революційні 1917-1918 рр.
 
Йшов третій рік війни. Вона вже забрала більше двох сотень шульгінців. Що одягнули солдатські шинелі. Село втрачало своїх працівників. А сім’ї – годувальників. У Шульгінку щодалі і більше приходили скалічені війною солдати –окопники. З собою вони приносили правду про імперіалістичну війну. А з нею і більшовицькі ідеї. 4 січня 1918 року в Старобільську відбувся перший повітовий з’їзд Рад, який проголосив Радянську владу на Старобільщині і обрав керівний орган. Повернувшись зі з’їзду, шульгінські делегати 5 січня  зібрали сільський сход і теж проголосили, що вся влада в селі і волості тепер належить ревкому. Тут же був сформований ревком на чолі з більшовиком Терентієм Микитенко. Ревком не став чекати урядового рішення про переділ землі, а вже в січні конфіскував 3000 десятин землі у поміщиків і церков та розподілив її між безземельними та біднотою. Були націоналізовані млин і олійниця, але революційні перетворення були перервані громадянською війною.

Громадянська війна
 
На початку квітня 1918 р. Шульгінка була окупована германськими військами. Через тиждень у селі був розквартирований загін «державної варти гетьмана Скоропадського» - колишнього флігель-ад’ютанта царя Миколи ІІ. Німці не тільки повернули старі порядки, а й розгорнули жорстокий терор і неприховане пограбування населення. По Старобільському повіту прокотилась хвиля масових розстрілів. Окупанти щодня відправляли обози на станцію Сватове з зерном, борошном. Олією, м‘ясом. Гнали табуни коней, телят, овець. Забезпечення окупаційних військ теж лягло на плечі  селянства У відповідь на пограбування та масовий терор селяни взялись за зброю. В селі Шульгінка був створений партизанський загін з 56 мужиків, командиром якого був обраний Дмитро Щербак. А 7 жовтня 1918 р. загін Щербака в с. Борівському об’ єднався з Біловодським, Новоайдарським і Борівським загонами. Об’єднаному загону,який налічував більше 600 партизанів дали назву «Охочий козацький курінь». Командиром став Д. Щербак,а начальником штабу С.Коваленко.
На початку жовтня німці пішли з Шульгінки і взагалі з України. На їх місце в Старобільськ і Шульгінку була введена чеченська дивізія генерала Фіцхелаурова,яка називалась ще чорною, або дикою дивізією. У грудні 1918 р. в результаті партизанського рейду були звільнені Смолянинове, Штормове, Шульгінка і Байдівка. Біля с. Половинкіно відбувся жорстокий бій. 25 грудня «Охочий козацький курінь», Валуйський партизанський загін та Воронезький полк ВНК вигнали дивізію Фіцхелаурова зі Старобільська. Старобільщину терзали банди, одна жорстокіше за іншу. Їх поява була зумовлена результатом розрухи,яка сталась за роки світової та громадянської війн. Крім того, через Шульгінку двічі пройшла багатотисячна анархістська армія Н. Махно-6 вересня 1920 р. і 7 липня 1921р.
З грудня 1919 року в Шульгінці була встановлена радянська влада. Селяни приступили до відродження зруйнованого господарства. А розруха була значною. Рік видався не врожайним. Вже до нового року половина селян не мали хліба. Почався голод 1921-1922 років, який забрав близько 80 шульгінців.
У березні 1921 року Рада Народних комісарів прийняла постанову про земельну реформу. Вся конфіскована у поміщиків земля передавалась тим хто її обробляв-селянам. У Старобільському повіті кожна  селянська сім я одержала від 2,5 до 3 десятин на їдока. У1927 році в селі з явились перші 2 трактори «Фордзони», 2 кінних молотарки і 4 парових молотарки 7 парових двигунів.
Селяни почали об’єднуватися для спільної обробки землі. В 1923 році в Шульгінці з’ явилась перша у волості сільгоспартіль «Промінь Жовтня», до якої увійшли 7 бідняцьких господарств.
На початку 1928 року в селі з явились три товариства по обробітку землі (ТОЗи) ,які об єднали 640 селянських господарств.
В 30 ті роки на селі розпочинається процес колективізації. Важко проходив він у Шульгінці. Кілька сімей були оголошені куркулями і вивезені до Чусовського району Пермської області. Більше 20 сімей були заслані до Архангельської області. Багато сімей, які підлягали розкуркуленню, самі залишили село і пішли на шахти та заводи Донбасу.
У кінці 1928 року утворилось три колгоспи – «Новий стиль» (голова Я. С. Луганський). «Промінь Жовтня» (голова С. Ф. Романов), «Ім. Леніна» (голова А. С. Жданов). На період колективізації прийшлися голодні зима та весна 1932-1933рр.Статистика не зберегла втрати в цей тяжкий рік серед населення, та в Шульгінці вони були великими.
Йшов час. Вже в 1934 році на полях шульгінських колгоспів працювали 12 тракторів Старобільської МТС. Значним поштовхом для розвитку колгоспного ладу став стахановський рух. У селі розгорнулось змагання по перевиконанню норм виробітку та економії палива та мастила. Серед перших стахановців України був тракторист колгоспу «Червоноармієць» М.О.Говтва. На поля колгоспів вийшла потужна нова техніка, незрівнянно поліпшилась культура виробництва, виросли кадри спеціалістів. Свинарка І. І. Шовкопляс одержала по 18 поросят від кожної свиноматки і стала учасницею Всесоюзної сільгоспвиставки, де була нагороджена золотою медаллю.
У 1940 році колгоспи села виробили 2500 тонн пшениці, з яких 1000 тонн продали державі. Шульгінці  щороку продавали державі 200 тонн соняшника, 250 тонн молока, 60 тонн м яса.   

Велика Вітчизняна війна
 
Війна розв’язана фашистською Німеччиною, перервала мирну працю шульгінців. У перші ж місяці війни майже 300 шульгінських чоловіків, у тому числі 75 комсомольців – добровольців, одягли військову форму, взяли в руки зброю та стали захисниками Вітчизни. Місце чоловіків у рільництві та тваринництві зайняли жінки та підлітки. Колгоспники усіх колгоспів села, розуміючи, що тепер хліб є не просто продовольством, а важливим стратегічним продуктом, робили все, щоб без втрат зібрати багатий урожай 1941 року.
Під час війни шульгінці брали активну участь у будівництві оборонних об’єктів на території Донбасу і Новоастраханського району. На цих роботах побували майже 500 шульгінців, які відпрацювали більше 5 тисяч людино-днів.
Шульгінці майже кожного дня проводжали всім селом на фронт своїх односельців. Усі розуміли, що багатьох проводжають назавжди. Через місяць після початку війни шульгінці в цьому переконались. У село прийшли перші похоронки – повідомлення про те, що «в боях з загарбниками смертю хоробрих загинули» О.Ф. Беседа, І.В. Вишневецький, О.Н. Гладкий,                  В.Г. Заєць, О.К. Іваненко, І.О. Стукало. До кінця 1941 року в село пошта принесе 33 похоронки.
Прорвавши фронт під Харковом, а потім і під Лисичанськом, німецькі війська широкими шляхами і степовими дорогами ринулись на схід до Дону, а потім до Волги. 12 липня опівдні до Шульгинки прийшли окупанти. Відтоді майже дві неділі через село на схід безперервно лавиною йшли ворожі війська-танки, автомобілі, мотоцикли, на яких сиділи ворожі солдати. По обочинах доріг солдати йшли пішки. Число ворожої техніки і кількість живої сили говорили про могутність ворожої армії, а зухвалість і самовпевненість фашистських вояків говорили про те, що вони були вже впевнені у перемозі.
А наші червоноармійці невеликими групами, без зв’язку з командуванням, без знання ситуації, яка складалась кожного дня, з боями, виснажені відходили на схід, залишаючи ворогу територію, а на ній беззахисних людей.
 ерез кілька днів після окупації в селі був розташований табір військовополонених червоноармійців. Його розмістили на подвір’ї контори колгоспу «Перше травня», обнесли колючим дротом та металевою сіткою. За нею трималося кілька сот червоноармійців. Тепер важко сказати, скільки в ньому загинуло полонених бійців. Шульгинці стверджують, що слабких німці закопували живими. Селяни кидали через сітку хліб, варену картоплю, фрукти, але їх часто відганяла охорона.
З перших днів окупації фашисти почали насаджувати «новий порядок». У селі знайшлися люди, які пов’язали нарукавні пов’язки зі свастикою, взяли за руки ворожу зброюі спрямували її проти односельців. Були сформовані старостат (управа), поліція і жандармерія. Всі колгоспи були реорганізовані в суспільні господарства, їх очолили старости господарств, яких призначили окупанти.
Фашисти та їх помічники розгорнули жорстокий терор проти колишнього сільського активу. Водночас постійно велась робота по відправці молоді до Німеччини. За час окупації з села було вивезено за невільницьку працю 125 сільських юнаків і дівчат, у тому числі 32 підлітка віком до 16 років.
З особливою жорстокістю вороги і їх поплічники розправлялися з колишнім сільським активом. Були арештовані
Почалося звільнення української землі. 22 січня воїни 57-ї стрілецької дивізії (командир генерал-майор А.П. Карпов) та 3-го танкового корпусу (командир генерал-майор Б.С. Бахірєв) Південно-Західного фронту звільнили Шульгинку від окупантів. Мешканці найстарішого села Старобільщини радісно зустрічали визволителів. Селяни всіляко надавали допомогу Червоній Армії.  
Двом визволителям випало велике солдатське щастя-звільняти рідне село. Екіпажі танків, які вели шульгинець Іван Федорович Заєць та штормівчанин, ,випускник Шульгинської СШ Олександр Тимофійович Полонський, першими увірвалися в рідне село і принесли йому таке жадане звільнення. Жахливі 194 доби фашистської окупації скінчились. Шульгинка знову стала вільною.

Безвинні жертви
 
Фронт відгримів і відійшов за Сіверський Дінець. А село часто бомбардувала ворожа авіація. Бомбардували військову техніку, яка рухалась через село, залізничний ешелон, військові та господарські об’єкти. Від фашистських бомб гинули мирні люди. Разом з дорослими гинули і діти. Так загинула 8-річна Марійка Борщова, 6-річнаАнгеліна Костиря. Палали подвір’я, сім’ї лишались без даху над головою. Та зовсім безвинними жертвами війни були діти. Фронт, який двічі за сім місяців прокотився через село, залишив безліч зброї та вибухових предметів, які стали потім причиною загибелі багатьох дітей та підлітків Шульгінки. Природна хлоп’яча цікавість і намагання подивитися, а що ж у середині знахідки, майже завжди закінчувались трагічно. Від вибухів мін, гранат і снарядів підлітки гинули по одному і групами. Перша така трагедія сталась 13 береня 1943 року. Намагаючись розібрати снаряд, загинули 9-річний Олександр Полєно та 12-річні Федір та Володимір Полєно. 11 квітня невтішне горе увірвалося до сім’ї Колесників – від вибуху загинув 6- річний Миколка. 9 червня також загинув 8-річний Володя Рисухін. 4 серпня забрав життя 10-річного Вані Шовкопляса, а наступного дня загинули 8-річний Вітя Кудря та 17-річний Михайло Маслов. Тільки за 1943 та 1944 року у Шульгинці загинуло 16 неповнолітніх, у тому числі 9 малолітніх дітей.  Випадкова і жорстока смерть ще довго ходила сільським подвір’ям, вириваючи з сімей малолітніх синів та доньок – батьківську надію на майбутнє. Це теж страшна правда про війну.

Роки відбудови і відродження
 
З війною покінчивши рахунки, в село поверталися переможці. На їх грудях горіли ордени та лунко дзвеніли сріблом та бронзою численні бойові медалі. З поверненням фронтовиків додому пожвавилась робота у шульгінських колгоспах. Пройшовши триразову «фільтрацію», з Німеччини повертались юнаки і дівчата. Наступні 1947-й і 1948-й роки були особливо врожайними. Між тим шульгінські колгоспи становилися на ноги. Зростало їх технічне оснащення, а з цим і культура землеробства. Більш високими становились показники врожайності та продуктивності тваринництва. Колгосп «Червоноармієць» уже в 1947 році повністю відновив поголів’я тваринництва.
У 1948 році стала до ладу сільська колгоспна електростанція, яка частково забезпечила колгоспи та село електроенергією. Повністю село буде електрифіковане лише через 11 років. Колгоспи Шульгінки розвивалися, як багатогалузеві господарства. Крім рослинництва та тваринництва вони розвивали городництво, садівництво, бджолярство, рибальство, навіть вирощували тутовий шовкопряд. Значні прибутки колгоспи отримували від городництва.
Значно зросла продуктивність праці механізаторів. На 1950- 1951 роки всі колгоспи села не тільки подолали довоєнний рівень виробництва, а й набагато перевищили. Колгоспи зміцніли економічно, технічно і організаційно. Значно зросла культура землеробства. На тваринницькі ферми прийшла механізація. Усі п’ять господарств буди продуктовими. Це зумовили у 1954 році перехід колгоспів на грошову оплату праці. Трудодень пішов в історію. Це було результатом великої праці механізаторів, тваринників, овочівників, ланкових і бригадирів, агрономів, зоотехніків, а також керівників післявоєнної пори.

Сільська культура
 
Про кінематограф, театр, радіо та масові бібліотеки селяни Шульгінської слободи тільки чули як про якесь диво. Перша бібліотек у селі з’явилась у 1913 році, в якій було до 500 книг в основному релігійного змісту. Все розпочалось з двох хат-читалень  та трьох червоних куточків, які були організовані у 1922- 1924 роках під час ліквідації неписьменності. У 1929 році у найбільшому селі району запрацював сільський клуб. У ньому селяни і побачили вперше кіно без звуку – «німе кіно», тут вони намагались поставити  виставу «Сватання на Гончарівці». У 1932 був збудований новий сільський клуб на 400 місць. У новому клубі стояла стаціонарна кіноапаратура, тричі ні тиждень демонстрували кінофільми, у клубі був великий хор, плідно працював драматичний гурток. Сільські аматори давали концерти не тільки у Шульгінському клубі, а й у сусідніх селах, а також виступили з концертом у Старобільську перед делегатами першого окружного з’їзду колгоспників. У сільському клубі давали концерти і професійні артисти Луганська. У 1936 році драмгурток одночасно підготував два спектаклі – за п’єсою І.Котляревського «Наталка-Полтавка» та за п’єсою Карпенка–Карого «Сватання на Гончарівці», які мали великий успіх у сільських глядачів.
У 1932 році у селі працювали дві шкільні бібліотеки і сільська при клубі, загальний фонд яких сягав 9 тисяч томів.
Неухильно зростав культурний рівень селян Шульгінки, розширювались їх духовні потреби та коло інтересів. У 1965 році в село надходило 1860 примірників газет та 1535 примірників журналів. Значним поштовхом у розвитку культури села, організації культурного відпочинку трудівників, підвищення їх духовності стало введення в дію в грудні 1970 року нового сільського Будинку культури на 400 місць, з приміщенням для бібліотеки. Фонд якої складав 20 тисяч томів. Шульгінська сільська бібліотек була найбільшою в районі і за книжковим фондом, і за кількістю читачів.
І в сучасній бібліотеці завжди є люди. Значну роботу з ними ведуть завідуюча бібліотекою Олена Вікторівна Шовкопляс та бібліотекар Світлана Федорівна Овсяник. Тут досить хороший книжковий фонд. У бібліотеці можна знайти багато матеріалу з краєзнавства, історії села і Старобільщини, познайомитись з творчістю письменників Приайдарського краю, періоди-чними виданнями.
 В плані культури і естетики Шульгинка – село особливе. Тут люди з високим естетичним смаком і витонченими манерами. І це повинно дивувати. Адже в селі були відкриті і перший сільський клуб в районі, і перша сільська середня школа. В селі був значний прошарок інтелігенції. При чому майже всі вчителі, лікарі, спеціалісти  сільського господарства   народились і виросли в Шульгінці. До того ж тут завжди були ентузіасти клубної, бібліотечної та спортивно – масової  роботи. Тут свої стабільні кадри.

 
Видатні люди села
 
Село – це перш за все його люди, численні покоління селян, які протягом всього життя розбудовували його. І Шульгинка не є виключенням. Вона є малою батьківщиною багатьох десятків високоосвічених педагогів, лікарів, інженерів, агрономів, військових, юристів, художників, які тепер живуть і працюють по всій Україні і в багатьох колишніх радянських республіках.
Але найбільше вона зростила працьовитих хліборобів, праця яких відзначена високими державними нагородами. За багаторічну і ефективну працю були удостоєні ордена Леніна бригадир механізаторів С.А. Шовкопляс, ланкова М.С. Погорілова, свинарка Ф.А. Нехрист, механізатор А.С. Шовкопляс, учителька Є.К. Пєхарєва, орденами Жовтневої революції та трудового Червоного Прапора була відзначена праця механізатора А.В. Довгоп’ятого, орденом Трудвого Червоного Прапора були нагороджені головний зоотехнік колгоспу ім.. Леніна В.І. Жданов, голова сільпо Г.Ф. Величко, головний лікар дільничої лікарні Г.Т. Гуцало, учителька З.Д. Руднєва, майстри машинного доїння корів Н.І. Полєно, А.З. Капуста, телятниця Н.К. Мальченко, садівник Я.І. Шевцов, колгоспник К.Д. Шовкопляс. Орденом Трудової Слави III ступеня нагороджені механізатори Г.І. Трощій, М.М. Ващенко, бригадир городньої бригади Н.А. Левченко, учитель Г.М. Бадєєв. Ордена «Знак Пошани» були удостоєні голова сільської Ради В.І. Шовкопляс, директор школи І.К. Бурдик, учителька В.І. Демовіс, колгоспниці І.І. Сухарева, Н.В. Шевченко. Десятки селян були нагороджені медалями СРСР та ВВДНГ.



Просмотреть увеличенную карту