За матеріалами роботи "Історія села Новочервоне"
Татарки Олесі, учениці 6 кл. Сватівської ЗОШ І-ІІІ ст. №6
Керівник Татарка Н.В.


Село Новочервоне

Село Новочервоне розташоване на півдні Троїцького району Луганської області, знаходиться поблизу міста Сватове. Воно розкинулося на обох берегах р. Красної, яка несе свої води до Сіверського Дінця.

Історія виникнення, заснування

Заселення території узбережжя річки Красної почалося в кінці ХУІІ- на початку ХУІІІ ст. У грамоті за слободу  російського царя Петра І Ізюмському полковнику Краснокутському у 1704 р. повідомлялося, що козаки і селяни слобідських полків, а також втікачі від панів самовільно прийшли на річку Красну і захопили там землю. «Додаток В» Пізніше цар наказав бєлгородському воєводі послати в ці місця своїх людей і переписати все населення, зобов’язавши його сплачувати податки.
З переселенців взяли розписки, «що вони зі своїх поселень без дозволу нікуди не поїдуть».
Першим поселенцем, який приїхав на великому чумацькому возі, був Дубина – чоловік великого зросту, кремезний, сильний і відчайдушний. За його прізвищем село довгий час називали Дубинівкою.  У його сім'ї було три сини, такі ж великі і сильні , як і батько. Спочатку вони зупинилися у верховії Яру Дубининого, а потім переїхали вниз до річки Красної і там збудували  собі житло. Звідси і пішла неофіційна назва нашого села Дубинівка, а яр до цих пір звуть Дубинин.
Це був період початку ХУІІІ ст.
Другим поселенцем був Свергун. Офіційно поселення називалося хутір Красний, потім - Новокрасний, село Новокрасне, село Новочервоне. Згодом почалося масове заселення краю.
Перші поселенці заселилися праворуч річки Красної попід горою. Вулиці називали Реп'яхівка (нині Підгорна), Дерезівка. У той час татари проводили набіги, грабували жителів села, забирали хліб, мед, сало і інші продукти. У знак покори при появі татар жителі повинні були лягати на землю або ховатися. Хто не корився, того рубали шаблями.
Люди , що  оселилися  в селі Новочервоне займалися землеробством і різними ремеслами. Жителі села робили плуги, колеса, ткали полотно для своїх потреб і на продаж. Розвитку торгівлі сприяли ярмарки, які проводилися у селі 4 рази на рік: на «проводи» (квітень), на Вознесіння (початок літа), на Петра і Павла, на Семена (у вересні).
У різні роки у селі коливалася кількість населення: 1859-440 дворів – 2664 чоловік, 1879-604 дворів – 3472 чоловік
У І половині ХІХ ст. в селі поселилися військові поселенці. Селяни повинні були утримувати їх, а також займатися військовою справою. Для населення встановлено суворий режим, за незначну провину жорстоко карали. Після відміни і скасування військових поселень селяни стали державними.
Легенди села Новочервоне
Одна з легенд про річку Красна дійшла до нашого часу, згідно якої турецький отаман у цій місцевості загубив червону шапку. За іншою версією свою назву річка Красна одержала від кольору крові, яка лилася в неї під час боїв між Кримськими і Казанськими татарами. А ще за переказами старожилів по берегах річки росло багато кущів калини, плоди якої осипались  і падали у воду.
Старожил села
У селі Новочервоне проживає найстаріший житель - Гороховацький Семен Омелянович, 1914 року народження. Народився і виріс у даному селі. Дитинство його було дуже тяжке, пережив війну. Має багато нагород: медаль «За Отвагу», медаль «50 лет Победы в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг ». Виховав семеро дітей. На цей час проживає з найменшою дочкою у селі Новочервоне.

Розвиток церкви

1821 року в слободі Новокрасній була побудована церква Вознесіння Христового (Вознесенський храм) на гроші, зібрані віруючими. «Додаток Д-Е» Пізніше ця земля стане попівською землею. Вона зручна і родюча. Усього 60 десятин : 50 десятин землі, 10 десятин  луки. Уповноваженим старателем з будівництва церкви був селянин села Новочервоне Бурда Олександр.
У пам’яті односельчан збереглася розповідь про те, як обирали місце для побудови церкви. З розповіді вчителя Химченка Віктора Васильовича ми дізналися, що селяни на сільському сході вирішили побудувати церкву. Почали вибирати підходяще місце. Виникла суперечка. Підгоряни хотіли, щоб церква була побудована на місці старої каплички під горою. Інші пропонували побудувати в центрі на місці другої каплички.
Щоб розв’язати це питання, селяни викликали представника єпархії, який вислухав пропозиції, потім з «рамкою» обійшов село. Визначивши місце, священник сказав: «Да будет здесь святой храм!» . Так було вибране місце для будівництва церкви.
Першим священником Вознесенської церкви був Семен Черневський, потім священник Трифон, а далі династія священнослужителів Кувічинських: Григорій Кувічинський, Олександр Кувічинський (син).
Довгий час у церкві служив дяком Іван Христианівський, а з 1904 року по 1915 рік – Костянтин Захаров.
Прихожан у Вознесенській церкві в 1830 р. було: чоловіків – 2368, жінок – 2340. У 1850 роках: чоловіків – 1699, жінок – 1499 .
При церкві згодом була відкрита церковно – приходська школа і бібліотека, був організований хор. У церковному хорі співали найголосистіші жінки села. Особливо запам’яталися селянам дві жінки, які заспівували – це Харченко Марія, Полів'янка Анастасія . Духовенство жило добре , у їх розпоряджені було 30 десятин родючої землі, 6 десятин луків. У користуванні дяка було 13 десятин ріллі і 2,5 десятини луків. Землю духовенство не обробляло, а здавало в аренду  селянам, які платили їм половиною врожаю, інколи третиною. Григорій Кувічинський виїхав з с. Новочервоне у 1924 р. у Крим до старшого сина, який там працював лікарем. У 1929 – 1930 роках ХХ ст. церкву закрили. Після закриття у ній розмістили клуб, у 1934 – МТС, потім використовували як складське приміщення для сільськогосподарської продукції.

Розвиток освіти в селі Новочервоне

До 1879 р. освіта в селі Новочервоне була відсутня, бо не було жодної школи. Навчалися до 1879 року хто де міг. Багатії віддавали своїх дітей учитися в міста Куп'янськ, Старобільськ, Харків. Дехто з дітей навчався у жителя села Новочервоне Бережного Дмитра в його хаті. За науку він брав з кожного учня по 1 коп. в день. Учень вранці повинен був дати копійку, а вже потім його садовили за стіл вчитися читати і писати. Діти найбідніших , удів, сироти вчитися не могли, бо нічим було платити за навчання.
Уперше школа у селі згадується в архівних записах у 1879 р., а  у 1882 р. було збудоване спеціальне приміщення, у якому працював 1 учитель і піп, який навчав закону Божому 98 дітей. Піп Кувічинський Григорій частенько бив дітей, які нечітко розповідали «Закон Божий», «Отче наш» або інші молитви, палицею.
Майже 25 років ( з 1892 р. по 1917 рр. ) про школу села не згадується. І лише на 1 вересня 1917 р. було дано зведення про земське однокласне училище, в якому навчалося 255 чоловік 3 роки. Було 3 класні кімнати. Працювало 3 вчителі. Навчання велося російською мовою.
Збереглися дані і за минулу церковно – приходську школу. « В земському училищі навчалося 108 чоловік. Строк навчання 3 роки . Була 1 класна кімната, працювала 1 вчителька, навчання велося російською мовою. Через відсутність місць відмовлено в навчанні 19 дітям». На початку ХХ століття в с. Новочервоне було 2 школи, працювало 4 вчителі. Третя школа була побудована у 1912- 1913 році, але через відсутність парт, обладнання і вчителів школа не працювала до 1927 року. У 1970-1971 рр. побудоване нове приміщення середньої школи на 480 місць.10 листопада 1971 року школа відчинила двері для школярів. «Додаток Б»

Розвиток колгоспів у селі

Початок ХХ ст.. в історії села був неспокійним. Перша світова війна (1414-1918 рр.) та революція 1917 р. принесли розруху, голод , зубожіння населення. Після громадянської війни більшість селян об’єдналися у ТСОЗИ- товариства по спільному обробітку землі. Їх сформувалося шість:
1.    «Перемога» - 1928 р.
2.    «Вільне  життя» - 1929 р.
3.    ТСОЗ ім. Леніна
4.    «Червоний боєць»
5.    «Артіль Ново – Красна»
6.    «Вільна праця»
У 1934 рр. в приміщенні церкви відкрито машинно – тракторну станцію, її стали називати «Новочервонська МТС», назва села «Новокрасне» стала вживатися все рідше. У кінці тридцятих років сільська рада замінила печатку, на ній замість с. Новокрасне значилося с. Новочервоне . У 1956 р. МТС реорганізували в РТС, згодом – у відділення  «Сільгосптехніка».
На території села існував колгосп імені Калініна, який розпався на декілька приватних фермерських  дрібних господарств у роки незалежності України. [3]
Станом на 1 січня 1975 р. до складу сільської ради входило 3 населених пункти ( 629 дворів, де проживало 2100 чоловік):
с. Новочервоне - 600 дворів,  2009 чол.
с. Степанівка -  15 дворів,  41 чол.
с. Шаповалівка - 14 дворів,  50 чол.
    У 70-х роках села Степанівка і Шаповалівка розформували. Люди переїхали до центральної усадьби – у село Новочервоне, дехто виїхав за межі села в інші населені пункти, зокрема  у м. Сватове.