За матеріалами роботи «Моє село» учениці 9 класу Височинівської
ЗОШ І-ІІступенів Марківського району, Брюховецької Марини Миколаївни

Керівник: Вороновська Н. О.


Село Височинівське
Існує таке припущення щодо назви села. Воно розташоване майже на самому кордоні України з Росією, на відрогах Середньоросійської височини - тому й називається Височинівка.
Споконвіку жили люди на цій землі: вирощували хліб, плекали сади, виховували дітей. Коли ж лихі завойовники загрожували їхній мирній праці - вставали орачі й рукомесники на захист своєї свободи. Досвід отриманий у спадок від попередніх поколінь, свідчив, що бажання жити у вільній заможній країні справдиться, якщо кожен день їхнього життя закарбується в памяті й стане надбанням нащадків. Мов чарівне замовлення, заповідали вони своїм дітям прадавню мудрість: «Майбутнє неможливе без минулого».

Село в далекому минулому

Займались селяни в ті часи землеробством: сіяли пшеницю, жито, просо, ячмінь, овес, грачиху, садили городину та вирощували сади.
В цих краях клімат непостійний, часто бували засухи і внаслідок - неврожайні роки. Важко було селянам в такі часи, та від голоду їх рятувало тваринництво. Велика кількість пасовищ давала змогу тримати в своїх господарствах велику рогату худобу, овець, коней, свиней.
З часом, із збільшенням населення в селі, збільшувалась потреба в їжі. Селяни почали орати пасовища, розробляти цілину під посіви і городи. Землеробство поступово відтіснило тваринництво на другий план.

Історія Височинівської церкви

У кожному селі, за православним звичаєм, обов’язково будували церкву. Запросили в село Височинівка знатних майстрів з далеких країв, щоб збудували найкращу церкву в усій окрузі.
Довго будували майстри, багато затратили сил. Допомагали їм всі жителі села, навіть малі діти. Розповідають, що при будівництві всі селяни зносили до церкви курячі яйця, які майстри додавали в будівельний розчин для міцності. Коли завершили будівництво - поставили великі золочені куполи.
Подейкують, що цю церкву видно було, коли люди виїзжали на перший пагорб по дорозі зі Старобільська. Вона сяяла своїми куполами за десятки кілометрів.
Стояла вона недалеко від кладовища, на високому пагорбі. В 30-х роках в сусідньому селі Красне Поле почали будувати школу, а цегли не вистачало. Існуюча на той час влада прийняли рішення підірвати церкву і розібрати на будівельні матеріали.
Зараз на місті колишньої церкви стоїть колгоспний гараж. А в кладовій колгоспу ще збереглася церковна скриня, в якій зберігали свічки.
Восени 1996 року за проханням селян с. Височинівка та с. Каськівка лазня с. Височинівка була віддана на реставрацію під храм. 8січня 1997 року в честь Собора Пресвятої Богородиці був освячений храм. Всі селяни відгукнулись, щоб відремонтувати церкву, і старі, і молодші трудилися, допомогали матеріально. Очолив храм протоієрей Олександр Олєйніков, де провів 17 років безпорочної служби, за що нагороджений хрестом з прикрасами та іншими нагородами храму.