За матеріалами роботи "Селище Сабівка"Адріанової Уляни,
Бикової Марії, Цихової Ірини, гуртківців ДЮЦТЕК
Керівник:Чумак Л. М.

с.Сабівка

Ми живемо на Луганщині. Це - наша Батьківщина. Край, якщо подивитись небайдужим оком, дуже цікавий та різнобарвний, з давньою історією. Багато століть тому у цих місцях простягалися неосяжні степи з балками та лісами. Пишні луки вздовж річки Лозової та степове роздолля манили сюди кочові племена Кіммерійців, Скіфів, Сарматів. Про це свідчать археологічні пам'ятки на території міста.
Археологи стверджують, що перші поселення на цій території існували вже 15 тисяч років тому. На берегах Лозової були знайдені кілька стоянок, що відносяться до неоліту . Знайдено скіфські поховання VII століття до нашої ери. Багато разів досліджувався Брянківський курган - могильник, один з найстаріших пам'яток культури та історії. Його вік - мінімум 4000 років. Одна з найцікавіших археологічних знахідок - родовий могильник 14 століття до нашої ери, який розташований у районі міської вулиці Югославська. У могильнику знайдено багато предметів побуту скотарського племені, що проживало тут.
З V по ХІІІ століття на цих землях гарцювали і мали свої оселі племена хазарів, печенігів та половців. Багато горя приносили вони нашому рідному краю.
І ось нарешті дружина києво-руського князя Святослава Ігоровича розбила хазарський каганат. Хоробрі русичі дійшли аж до Сіверського
Дінця, про що розповідає нам прадавня поема «Слово о полку Ігореві»: 
Позгасали вечірні зорі,
Ігор спить,
Ігор не спить,
Ігор мислю поля міряє
Од великого Дону
До малого Дінця.
Наші степові простори, що колись називалися Диким полем, витримали силу-силенну набігів монголо-татар. Стогнала наша земля й від хана Батия, і кримського хана Гірея.
Пізніше землі нашого краю почали освоювати козаки.
У цих місцях перші поселення пов'язані з появою козачих зимівників і хуторів, де жили запорізькі козаки з сім'ями.
У 1696 році вони заснували хутір Кам'яний (східна частина Брянки). У 1707 році поблизу засновано поселення Протока Гриценко, назва якого утворена від прізвища землевласника і засновника поселення сотника Гриценкова. У 1709 році на березі річки Лозової було засновано сторожове поселення Замківка, найменування якого пов'язане з назвою місцевості Кам'яний Замок. Ось так, з часом, ці землі освоювали козаки та пришлі люди – українці та росіяни.
Згідно з указами імператриць Єлізавети Петрівни від 1753р., а потім Катерини II, землі Придонцов 'я роздавали ветеранам російсько-турецьких і національно-визвольних войн. Так були заснована Сабівка, Анєнка, Краснопілля, Ломуватка та інші, які в даний момент є складовими частинами міста Брянка.

Марія Захарова (дочка Ганни)
  з чоловіком. (Фото із с сімейного
 альбому Суржи Леоніда, 
племінника Марії)
У 1819 році І. П. Сабо, у минулому сербський офіцер Новослобідського полку, вийшов у відставку і отримав у володіння земляний наділ на березі річки Лозова. Тут він заснував селище, яке стало носити назву Сабівка, по імені його власника. У ті час в Сабівці проживало всього 22 людини. Після виходу Указу про переселення людей в дрібні села, було викликано з Сумської області 2 сім'ї: Василя і Никифора Андрющенко, а пізніше – сімей Токаренко, Суржа, Порохні, Дегтярьова, Захарова, ... Так, з 5 хатин виросло велике поселення з п'ятитисячним населенням. Жителі, звичайні селяни, займалися землеробством і скотарством, а також візництвом, доставляючи на волах сільськогосподарську продукцію на ярмарок в Бахмут (нині – м. Артемівськ, Донецької обл.), Ростов-на-Дону, Харків, Катеринослав (нині - Дніпропетровськ). Сабівка стала селищем, де жили і працювали представники більше 10 національностей.
Розпитуючи місцевих жителів про старі часи, ми дізнались, що нащадків Івана Сабо у селі не залишилось, після революції всі виїхали за кордон. А розповіли нам історію про те, що у сина Сабо був приятель, який полюбив просту селянську дівчину наймичку Ганну, із сім'ї Захарових і хотів на ній оженитись. Його батьки згоди на шлюб не дали і хлопець наложив на себе руки, а перед цим у записці просив весь його спадок передати коханій, бо вона чекала дитину. Народилася дівчинка Марія. Зараз у селі живуть нащадки тієї самої дівчини.
У 1837 - 1839 рр. на цій території працювала геологічна експедиція, яка виявила багато вугільних родовищ. Кам'яне вугілля було відкрито в районі Лозової - Павлівки, Замківки, Аненці, Ломоватки. В 1873 році був заснований Сабівський рудник (шахта № 47). Добували вугілля в основному взимку і восени, коли закінчувалися польові роботи. Поблизу не було залізниці, не було споживачів, тому вугілля використовували для власних потреб місцевого населення - для опалення приміщень в зимовий час, і для кузень…
… До революції французи та бельгійці також розробили вуглевидобуток «капітальними шахтами». Місцезнаходження їх там, де сьогодні проглядають великі червоні терикони в районі Крутої гори і
Довгої балки. Іноземці побудували адміністративний центр - Бельгійське акціонерне товариство (БАК), лікарню, лазню та ін. Зараз від нього нічого не залишилось, лише фундамент.
У 1877 – 1878 роках з'явилася Катеринославська залізниця, яка прискорює збут вугілля і тому акціонерне товариство розпочало будівництво нових шахт. Вже у 1912р. у цьому районі працювало 6 шахт, куди входила і шахта № 47 (п. Сабівка). Шахти об'єднали і дали назву - Брянківський рудник. Окрім місцевих жителів працювали тут прийшлі робітники, збіднілі селяни з багатьох губерній України і Центральної Росії. Потім Брянківський рудник увійшов до складу Лозовопавловскої волості Слов'яносербського повіту, Катеринославської губернії.
Збираючи відомості про селище ми завітали до дуже привітних людей – родини Лустенків. Павло Васильович розповів про старовинну історію своєї садиби, показав документи на землю 1872 року, та старий дерев'яний сарай, де ще предки зберігали зерно та овочі.
Також почули ми від нього розповідь і про роки громадянської війни. … На одній з вулиць Сабівки є площа, на котрій стоїть старий колодязь. На цьому місці відбувся бій між махновцями та червоноармійцями. Махновці, які їхали до сусіднього села, зупинились у дворі біля криниці на перепочинок. А в цей час на трьох обозах проїжджали червоноармійці, зав'язалася бійка. П’ятьох солдат узяли у полон. Бранців тримали в підвалі, що вирубаний поруч у горі, потім стратили. Коли махновці виїхали, жителі поховали порубаних вояків на сільському кладовищі.
Роки тривали, селище більшало та розквітало.
Віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз обірвало мільйони життів , своїм безжальним чоботом розтоптало не одну мрію , пройшлося по долях не одного покоління.
Прагнучи захопити вугільні райони, не дивлячись на наполегливий мужній опір 12 - ї армії Південно-Західного фронту, 12 липня 1942 року
 фашисти захопили Брянку і відразу ж встановили тут жорстокий окупаційний режим. За період окупації фашистам так і не вдалося ні організувати видобуток вугілля, ні схилити голови і зломити дух населення.
2 вересня 1943 року, 315 стрілецька дивізія 51-ої армії під командуванням полковника Д. С. Куропатенка і частини 91-ої стрілецької дивізії полковника І.М. Пашкова визволили Сабівку і весь район міста Брянки від німецько-фашистських загарбників.
… У роки Великої Вітчизняної війни на шахті № 47 вугілля добували вручну «обушками», потім перевозили на санчатах або невеликих возах до розрізу і завантажували у вагони. Жінки, обертаючи барабан, видавали вугілля «на гора». Таку тяжку роботу виконували Порохня Єфросинія Іванівна, Соколова Катерина Іванівна, Порохня Уляна Макарівна та багато інших. Пізніше жінок замінили коні ... До шоферу грузовичка ставилися ледь не як до космонавта, або принаймні до льотчиків в нинішні часи! Ось чому мого діда - Суржу Феоктиста Романовича (він був шофером) тричі закликали на фронт - і тричі повертали. Країн в цей важкий час дуже було потрібне паливо.
З перших днів визволення люди активно включилися у відновлення міста від розрухи. Вже у вересні 1943 року відновили роботу більшість шахт району. Шахтарів, які перебували на фронті, замінили їх дружини, сестри, підлітки.
Післявоєнний період. В результаті самовідданої праці жителів і за допомогою всієї країни до кінця 1947р. 70% вугільних підприємств були повністю відновлені. Відкрили нову семирічну школу. В наступні роки промисловість продовжувала і далі розвиватися.
У с. Сабівка було 2 шахти - № 47 та № 47-2, швейна фабрика (філія), поштове відділення, ощадний банк, середня школа, медичний фельдшерський пункт, клуб, селищна і шкільна бібліотека, кафе, дитячий садок, дитяча кімната «Веселка», лазня, магазини, ринок, пам'ятник Леніну. А 9 травня 1990 р. в Сабівці відкрили обеліск з іменами односельців, загиблих в боях за Батьківщину.
У період з 1995 по 2002 роки за рішенням уряду були закриті шість з восьми вугільних шахт (в тому числі № 47). Це спричинило закриттю ще 12 підприємств, що обслуговували Брянківські шахти. Нажаль місто втратило більше 14 тис. робочих місць, що значною мірою вплинуло на погіршення соціально-економічного стану та демографічної ситуації у районі.



Просмотреть увеличенную карту