За матеріалами роботи "Історичний екскурс. Рідними місцями..."
учнів, вихованців гуртка «Пам’ять» Новоолександрівської ЗШ І-ІІІ ст.
Краснодонського району
Керівник Короткова В. В.


Селище Новоолександрівка

Загубилось серед степів Донбасу невелике селище з такою пестливою назвою - Новоолександрівка. Воно далеко немолоде,  йому вже більше 300 років. І нічого начебто немає в ньому особливого, видатного, але для  нас це саме рідне, найкрасивіше селище. Адже немає краще місця на  землі, ніж місце, де ти народився й виріс. І як не любити той край, де ти  вперше побачив світ, той край, де ти зробив перші кроки, пішов у перший клас, той край, де живуть і працюють твої батьки.
Історія виникнення села йде в давню давнину.
Наприкінці ХVIІІ століття (1696 ) запорізький козак Сорока поклав  початок заселенню заплави ріки Кам’янки. На вільних родючих землях  росли козачі хутори: Сорокіно, Процикове, Велика Балка, Суходіл і інші.
Населення цих хуторів, що складалось із запорізьких козаків,  разом з донським козацтвом було опорними пунктами Російської  держави проти хижих набігів кримських татар.
На місці нинішньої Новоолександрівки козаки утворили своє  поселення Нагорно - Теплинський. Спочатку поселення було маленьким,  усього кілька родин. Займалися жителі сільським господарством.  Поступово росло число дворів.
Наприкінці ХVIII століття Катерина II стала роздавати землі Дикого поля поміщикам і офіцерам. Так у нашім селищі з'явилися поміщики - пан Процик і поміщиця Варвара. На місці одного населеного пункту виникло два хутори: Проциково й Варварівка. Коли в поміщика Процика народився син Олександр, Проциково було перейменовано в  Олександрівку.
Жителі були  кріпаками поміщика Процика. Селяни жили в  жалюгідних халупах, критих соломою. Трудилися із самого раннього ранку й до  пізнього вечора, відпрацьовуючи панщину. У більшій частині селянські  господарства були бідняцькі.
Вся краща земля залишилася в руках поміщика, а селяни одержали дуже маленькі наділи, та й виділені їм були найгірші ділянки. Вже набагато пізніше село добудовувалось і набувало більш сучасного вигляду.
Земля, на якій розташована Новоолександрівка, була багата кам'яним вугіллям. Завали вугілля в глибоких балках виходили на  поверхню. Місцеве населення користувалося вугіллям для ковальського промислу.
Наприкінці XIX століття навколо селища стали з’являтися шахти. На них працювали жителі Новоолександрівки. Пізніше хутори Теплинський і Проциково злилися в одне селище Новоолександрівка.
Наша експедиція досліджувала устя ріки Тепла й Балки Теплої. Ми з'ясували, що Балка Тепла розташована з півночі від церкви. У її центрі розташовується селище Гірське (стара назва - Теплинський, або  Усть - Теплинський). Ми зустрілися з одним з жителів с. Гірський Носарєвим О. І., що є одним з нащадків власників хутора  Теплинський поміщиків Бриковых. Олександр Іванович доводиться їм прапраправнуком. Нашій групі вдалося встановити з документа «Комісії заснованої для розмежування  земель Війська Донського»  (Новочеркаськ  26  серпня 1842 р.) №186, що: «Довольствие пос. Брикова расположено с обеих сторон речки Большой   Каменки и с правой стороны балки Теплой и смежное: с севера с Екатеринославского Губернского границею с востока и Юга с  довольствием поселка Теплинского - Процикова и с Запада с  довольствием поселка Краснянского. Речка Каменка протекает в довольствии этом на 5 верст 50 сажень  и балка Теплая протекает с одной стороны того довольствия на 4 версты 200 сажень. Кроме того, находится балка Водяная, протекающая на меже с довольствием поселка Краснянского, на 3 версты 450 сажень. В  вершине же балки Теплой растет лес, кустарник. Селение расположено на левой стороне речки Большой Каменки».
    Довідавшись про історію нашого селища, ми відправилися на екскурсію до Дівочої гори, що розташована за селищем. Там перебуває криниця, про яку знають усі в окрузі. Вода цього джерела має  цілющі властивості. Криничку знають не тільки жителі нашого селища,  але й далеко за його межами. На маршруті ми зустрілися зі старожилом сусіднього селища Гірський, Рогачовим Дмитром Петровичем. Він розповів нам цікаву історію про Дівочу гору: «Колись, ще до війни, тут стався жахливий випадок, який збентежив всіх жителів селища. На цю гору четверо молодих хлопців затягли чотирнадцятилітню Марину й познущались там над нею. Дівчина, не витримавши знущань і страждань, умерла. Все село ховало цю дівчину, збурюванню жителів не було межі. Злочинців потім заарештували й покарали. А гору відтоді стали називати Дівочою». Криниця перебуває біля підніжжя цієї гори, начебто природа оплакує цю безневинну душу.
       
Свято-Троїцька  церква

Будівництво церкви почалося в 1908 році. Місцева влада організувала збір коштів з населення на будівництво храму. Коли ж прийшли за грошима до Колеснікова Л.А., то він сказав, що  з радістю віддав би  і корову, і коня на будівництво школи, а на церкву ні копійки не дасть. Через кілька днів у селище з'явилися жандарми, взяли в Колесникова Л. А., коня й корову, тут же в селищі намагалися продати, але ніхто не купив, і жандарми повели худобу із собою.
Цілий рік жителі Новоолександрівки підбирали місце для зведення храму Святої Трійці. За спогадами старожилів, почали будівництво церкви військові (серби), а потім продовжували місцеві жителі. Гроші на будівництво дав поміщик Олександр, його дружина Варвара й жителі села, які збирали не тільки гроші, а приносили все, що могли: пісок, цеглу, глину. Із всіх околишніх хуторів звозили яйця, тому що для будівництва потрібен був незвичайний заміс. Коли церкву було добудовано, з Києва запросили художника Несміянова. Він розписав храм. Експедиційний загін не зміг  установити, звідки привезли великий дзвін для церкви. За спогадами  Макаренко С. І., дзвін доставили на волах узимку, можливо, з Алчевська, де працював завод з виробництва метала, а може бути з Полтави. Під час війни німці кілька разів намагалися  скинути снаряди на церкву, але так вони і не потрапили в ціль. З усією округи з'їжджаються в храм християни на службу до отця Василя, з яким зустрілася і наша пошукова група. Від настоятеля храму ми отримали архівну довідку, де зазначається, що перша згадка про Троїцьку церкву зустрічається ще 9 січня 1866 року.
Наш храм - найбільший, самий пишний у єпархії. І праведників, і грішників - усіх він поєднує. Щоразу, проходячи повз храму, почуваєш якусь зніяковілість і щось навіть тривожне. Храм мовчить. Але душа ... співає. Німа музика  храму, музика тих гармонійно спрямованих у небо бань-куполів - вона для кожного реально існує, ти здатний її почути. На душі стає легко й приємно.  

Історія пам’ятника «Слава»

Поруч із храмом був розбитий парк - улюблене місце відпочинку односельців. Тут піднімається скромна могилка колишнього голови селища Новоолександрівки в післявоєнний період - Олександра Павловича Скоблікова. Він народився в Америці в штаті Пенсільванія, мав вищу освіту, знав 3 іноземні мови. Коли почалася радянсько - фінська війна, пішов на фронт добровольцем. У роки Великої Вітчизняної війни брав участь у Сталінградській битві в складі 8-й ескадрильї 51-й ударної армії. 21 червня 1943 року на Міус - Фронті був поранений при розриві авіабомби, лікувався в госпіталі.  У липні 1944 року Олександр Павлович прибув Новоолександрівку, де почав організовувати й піднімати зруйноване господарство. Жителі завжди з теплом і повагою згадують  колишнього голову. В 1945 році Олександр Павлович помер. Дали знати  про себе  поранення, отримані на війні, жителі й нині доглядають за могилою.
Перша світова війна своїм страшним подихом торкнулася й Новоолександрівки. Багато жителів селища боролися на фронті, а їхнім  родинам доводилося на своїх плечах виносити всі тяготи цієї ненависної війни. Багато хто не повернулися додому.   
У січні 1919 року в нашім селищі було повстання проти білогвардійців і їхньої влади. Без кровопролиття не обійшлося. Кілька  разів переходила з рук у руки територія від Новоолександрівки до ст. Лутугіно. У цих боях загинули керівники повстання. Жителі нашого селища шанують пам'ять загиблих комуністів Тесленко Івана Михайловича, Приходько Василя Михайловича, Ковальова Абрама  Івановича, Курносова Костянтина Астаф’євича й ін.
У центрі селища розташована площа Повстання, що названа на  честь тої далекої історичної події. Тут і піднімається монумент «Слава», що спорудили на честь тих, хто проливав кров за щасливе майбутнє країни. Їхні імена не мають права на забуття. Уже стало традицією, що на всі свята жителі селища збираються біля  пам'ятника, де в братській могилі спочиває порох героїв-односельців, покладають вінки до підніжжя монумента. На згадку про загиблих кілька  вулиць селища були названі іменами наших земляків. Це вулиці імені Тесленко, Акіменко, Крапивченко, Ковальова, Курносова. Учні нашої школи піклуються про братську могилу, наводять порядок у парку.  
Наша пошукова група довідалася, що перший пам'ятник було встановлено в 1947 році. За документами з архіву Краснодонського горрайвоєнкомату встановлено, що могила прямокутної форми у вигляді східчастої плити. На могилі встановлено пам'ятник на прямокутному постаменті - скульптура жінки у повний зріст із дитиною.
На лицьовій стороні постаменту укріплена дошка з текстом :
«Вічна слава героям, що пали в боях за волю й незалежність нашої  Батьківщини».
         Скульптура із залізобетону.
         Висота скульптура - 1, 90 м.  
         Розміри надгробка:  
         Висота - 0,5 м.
         Довжина-3м.
У цій могилі поховані 8 червоногвардійців, що загинули під  час повстання проти білокозаків 19 січня 1919 року й 29 радянських воїнів, що загинули в боях з німецько-фашистськими військами в 1941-1943  рр. В 1990 році було встановлено новий пам'ятник «Слава» , 2 металевих пілони, з'єднані вгорі зіркою.
Чорний день 22 червня 1941 року не минув і Новоолександрівську землю. Пішли на фронт 573 жителя. 310 з них полягли на полі бою. Війна пройшла косою смерті по багатьох династіях. Не було такої родини, щоб війна не торкнулася її своєю чорною тінню. У нашім селищі залишилося в живих всього 7 ветеранів.


Просмотреть Новоолександрівка на карте большего размера