За матеріалами роботи обласного етапу Всеукраїнської експедиції "Історія міст і сіл України"
учнів Можняківської ЗОШ

с.Можняківка
Історія виникнення села
Село Можняківка розташоване на лівому березі річок Біла та Айдар навпроти Білолуцька. Село є центром сільської Ради, в підпорядкування якої окрім Можняківки входить село Радгоспне. Поселення розташоване на давніх історичних шляхах і сучасних транспортних магістралях. Обабіч Можняківки проходив так званий Гетьманський шлях, пов’язаний з походами запорізьких козаків гетьмана Байди – Вишневецького у ХVІ столітті, що сприяло заселенню долини Айдару. 
Село до 1987 року підпорядковувалось Білолуцькій селищній раді. Але не тільки адміністративно, а й історично Можняківка тісно пов’язана з Білолуцьком. Рік заснування села невідомий. Можливо, це відбулось в середині ХVІІ століття, а можливо – на  початку ХVІІІ. Очевидно, що утворення перших поселень на території села пов’язане з такими подіями. По-перше, два рази в історичних документах згадується про спалення Білолуцька: в 1643 році – татарами після пограбування місцевих жителів і вдруге – 1708 році – царськими військами, присланими Петром І для помсти місцевому населенню за підтримку повстання під проводом К.Булавіна. Можливо, що після цих спалень колишні білолучани не повертались на попелища, а відбудовувались на лівому, незабудованому березі Айдару і Білої. Ця версія заснування Можняківки є найбільш вірогідною.
Можливий і другий варіант заснування села, не пов’язаний з спаленням Білолуцька. В 30-х і 40-х роках ХVІІ століття жителі Правобережної України і Наддніпрянщини, тікаючи від польського закріпачення переселялись на Слобожанщину. Після 1643 року в нашій місцевості вже не з’являлися татари, і заїжджий люд, вже не ховався від них в густому лісі на крутому правому березі Айдару і Білої, а розселявся на більш відкритому лівому. З військової точки зору це було не вигідно, бо зберігалася незначна можливість нападу татар, але обережність наших предків поступилася перед господарською необхідністю бути ближче до розораного степу, що був поряд, за короткою смугою болотистої місцевості. На правому березі, в Білолуцьку, земель для сільськогосподарських угідь майже не було, тому осадчі багатого козака Можняка, які прибули з Правобережної України, утворили нову осаду, названу Можняківкою. Очевидно, народна антропоніміка утворила прізвисько Можняк від слова "можний” (заможний, багатий), оскільки документального підтвердження існування пана з таким прізвищем немає. Побічним свідченням такого окремішного виникнення хутора Можняка є місцеві топоніми "Хутір” або "Слобода”(про це див. нижче).
В офіційних документах село Можняківка згадується вперше тільки в середині ХІХ століття. Тоді в селі було 174 двори і близько 900 жителів.
Топоніми села Можняківка
Хутір або Слобода. Так звали центр села, де була розташована церква. При церкві в сторожці відкрилась перша школа, де вчителював місцевий дяк. В кінці ХІХ століття в Хуторі з’явилась цегляна школа і магазин. Старі люди ще донедавна говорили: «Пішли в Слободу», або «Був у Хуторі». 
Бондарівка – виникла як околиця Білолуцька, але на протилежному від нього боці Айдару, після поселення тут сім’ї Бондарів. Невеличка вулиця була розташована біля Айдару і була зв’язана з Білолуцьком дерев’яним місточком. Розливи річок, а потім розростання хутора адміністративно підпорядкували з часом Бондарівку до Можняківки.
Забілівка  є продовженням Бондарівки, але вже вздовж лівого берегу Білої. До 80-х років ХХстоліття була частиною Білолуцька, розташованою «за Білою». Звідси і назва.
Каряківка –  наймальовничіша частина села, розташована під Айдаром і озером Уступ. Названа за прізвищем сім’ї, яка започаткувала вулицю.
Дзюбанівка – також названа за прізвищем тих, хто започаткував або становив переважну більшість на вулиці. Останній з Дзюбанів на цій вулиці – Герой Радянського Союзу Дзюбанов Данило Титович після війни жив в Білолуцьку. За огородами на Луках при звільненні села від німецьких окупантів був жорстокий бій, після якого 115 червоноармійців були поховані в залишках німецького дзоту,що був на початку вулиці. Зараз на цьому місці знаходиться обеліск, а вулиця названа вулицею Перемоги.
Циганівка. Колись з року в рік на квітучій галявині поміж вербами і кущами лози зупинялися цигани. Вони розбивали тут табір з яскравими наметами, веселими танцями і піснями. Цигани поїхали, а заселену опісля місцевість стали називати Циганівкою.
Макітрівка. За народною версією, зібрались якось на Масляну сусіди, щоб відсвяткувати її. Та після оковитої щось не поділили між собою і скінчилось свято розбитими макітрами.
Заморівка. Розливаючись, вода Айдару заходила далеко вглиб села. Тоді частина будинків знаходилась по той бік озера, яке називали «морем», а вулиця отримала назву Заморівка.
Коренівка названа за прізвищем її засновників. Це південна околиця села.
Жабокряківка також на південній околиці. По селу дуже багато озер, але найспівучіші жаби – тут!
При організації колгоспів останні три назви стали забуватись, бо відносились до однієї тракторної бригади. Тому південна околиця стала зватись «третьою бригадою». В 60-х роках, коли село вже було в радгоспі, стала зникати в розмовах і ця назва.
Кізяківка або Машівка. Чому вулиця звалась Машівкою вже забулося, але старі люди пам’ятають часи, коли палили в домашніх печах «кізяки». Пасовища були по обидва боки вулиці (так звані вигони), тому «кізяків» восени було вдосталь, щоб протопити в хаті.
Плугівка  розташована на  північній околиці, під Павленковим. Історія виникнення цієї назви – поки що для нас таємниця. Ряд вулиць зникли в 30-х роках після колективізації і голодомору. Залишилися назви: Василенківка, Хуторище, Лисенківка, Мельниця
В середині ХІХ століття справжньою окрасою села була дерев’яна Георгіївська церква, закрита в 30-ті роки ХХстоліття. Цю церкву по частинам привезли зі слободи Боровської (під сучасним Сіверодонецьком), склали і освятили приблизно в 1870 році. Церква знаходилась в центрі села. До неї вели дві вулиці з двосторонньою забудовою. Біля церкви була збудована цегляна сторожка, де жив дяк. Там же він почав навчати грамоті місцевих дітей. Пізніше біля церкви була збудована цегляна школа на два класи, в якій знаходилась і квартира для вчителя. 
В першій половині ХІХ століття хутором Можняківкою і навколишніми землями володіла поміщиця, яка мала тут кріпосних. Але після відміни кріпосного права вона продала свої землі міщанам – вихідцям із Придніпров’я, вірогідно, потомкам запорізьких козаків. Саме тоді в Можняківці з’явились Запорожці, Єсауленки, Головинські та інші представники козацьких прізвищ. 


Просмотреть увеличенную карту