За матеріалами роботи «Історія села Калинівки» Кулягіна Андрія  – учня 8 класу Куземівської ЗОШ І-ІІІ ст. Сватівського району
Керівник: Проскура А.В.

Історія села Калинівка

Засноване село у 1845 році. Але називалося – хутір Солдатівка. Коли зверталися до місцевих жителів з питанням: «Чому назва Солдатівка?», то вони відповідали, що в Бойкиному  лісі за селом у війну стояли літаки, на полі був аеродром, охороняли  військові – солдати. Але  цього не могло бути в ті далекі часи , коли засновувалось село, бо в 1845 році ще літаків не було. Є й інша версія походження назви села. Якщо дослідити історію виникнення сіл, можна звернути увагу на те, що на початку XIX століття Сватова Лучка була перетворена на одне з аракчеєвських військових поселень. У 1825році в Сватовій і навколишніх селах був розміщений регулярний Катеринославський полк і штаб 2-ї Керасірської дивізії. Все населення було переведене з військових обивателів у військових поселенців (військових кріпаків). Під час заворушень, доведених до відчаю військових кріпаків, у 1857 році військові поселення були ліквідовані, а військових поселенців перевели в розряд державних селян. Отже, можна припустити, що в цей період засноване село із поселення солдат, тому і названо Солдатівкою, назва якого збереглася до 30-х років ХХ ст.
Мешканці села займалися вирощуванням сільськогосподарської продукції. В роки революції і громадянської війни влада часто мінялася в селі. Так 16 – 17 грудня 1919 року  Перша кінна Армія під командуванням  С.М. Будьонного звільнила Сватівську волость від денікінських військ. Знову були поновлені органи  влади. В Куземівці почав роботу сільревком,  який на початку 1920 року  був ліквідований . На його місці була утворена сільська рада, якій були підпорядковані  села:Куземівка, Кривошиївка, Солдатівка ( Калинівка).
Постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету від 7 березня 1923 року на Україні була проведена адміністративна реформа . Волості були перетворені в райони, а повіти  - в округи. В Куп'янському окрузі був утворений Сватівський район, до складу якого увійшло 9 сільських рад, в тому числі і Куземівська сільська рада, до складу якої входила Солдатівка.
В 1925 році в Солдатівці було 51 господарство, чоловіків – 151, жінок – 174, всього населення – 325, була хата-читальня, при переписі населення в 1926 – 1927  р. р. в Солдатівці мешкало – 309 чоловік.
Відповідно до рішення ХV з’їзду ВКП(б) в кінці 1929 року – на початку 1930 року в районі, як і по всій Україні, розгортається компанія щодо суцільної колективізації сільського господарства. У цей час на території Куземівської сільради створюється п’ять невеличких господарств. Одні з них називалися ТСОЗами, інші – артілями. ТСОЗ (Товариство по суспільному обробітку землі) – первинна, перехідна до сільськогосподарських артілей ферма колективного сільськогосподарського виробництва, яка не вимагала усуспільнення засобів виробництва, а передбачала лише спільне їх використання під час виробничого процесу.
На базі 5 ТСОЗів і невеличких артілей на території Куземівської  сільради на початку 1930 року було створено 4  великих колгоспи: в селі Куземівці – колгосп   ім. Фрунзе і ім. Ворошилова, в с. Кривошиївка – колгосп  ім. Сталіна, в с. Солдатівці (Калинівці) – колгосп ім. Калініна. В 30-ті роки с. Солдатівку було перейменовано на Калинівку.
Під час голодомору 1932 – 1933 років в Калинівці, як і в багатьох селах України, померло дуже багато людей, але скільки померло в той час людей, ніхто не знає, бо не велося ніякого обліку.
9 липня 1942 року село Калинівку та інші населені пункти сільради були окуповані німцями. Але з розповідей очевидців, зокрема Кускової Клавдії Андріївни, німці в село не заходили. Все в селі залишилося непошкодженим.
Звільнення села відбулося 1 лютого 1943 року. В селі Калинівці першими зустріли радянських розвідників Г. М. Тиманова і Я. Ф. Іщук. Після звільнення села населення, як могло, допомагало військовим частинам. І колгоспи, і жителі сіл збирали кошти і здавали їх у фонд оборони.
Так пасічник колгоспу ім. Калініна інвалід громадянської війни Микола Іванович Клименко здав із своїх власних заощаджень 100 тис. карбованців. На ці кошти було придбано бойовий літак, який вручили земляку, прославленому асу, двічі Герою Радянського Союзу Олександру Гнатовичу Молодчому. Слава про героїзм Молодчого О. І. в роки війни була відома всім, він літав бомбардувати Берлін, з’являвся несподівано вночі над ворожим лігвищем фашистів, кожного разу ризикуючи життям. Клименко М.І. отримав за свій патріотичний вчинок подяку від Верховного головнокомандуючого  І.В.Сталіна. 22 серпня 1946 року О.Г.Молодчий з своєю сім’єю відвідав колгоспника колгоспу ім..Калініна Миколу Івановича Клименка. Приїзд  О.Г. Молодчого був великим святом для колгоспників.
У Клименка М. І. був син, і Олександр Гнатович порадив йому вступити до військового училища, бути професійним військовим. Він протягом багатьох років турбувався про свого «хрещеника». Потім його «хрещеник» став полковником.
У роки Великої Вітчизняної війни у селі Калинівка був колгосп ім. Калініна. У 1943 році в колгоспі працювало 170 чоловік працездатного населення, зокрема 116 жінок. Площа озимих культур в колгоспі складала 328 га, зокрема озимої пшениці – 228 га, озимого жита – 100 га. Із тяглової сили в господарстві було 25 голів коней, 11 волів, 13 голів великої рогатої худоби. Колгосп імені Калініна у 1945 році у своєму складі мав 71 господарство колгоспників. У 1946 році в складі колгоспу було 60 господарств колгоспників, працездатного населення – 170 чоловік. Головою колгоспу в ті роки був Іван Прокопович.
У селі працювала початкова школа. Кускова Клавдія Андріївна, нині мешканка села Кривошиївки, так згадує той час: «Я в 1943-1944 навчальному році працювала в Калинівській початковій школі. Навчала перший клас, у класі було близько десяти дітей. 2 – 3 класи навчав директор школи – Гичко Кузьма Трохимович. В школі було два крила: в одному – дві класні кімнати (одна більша, друга – менша ), а в іншому – кімната для вчителя. Школа стояла посеред села, був у селі і магазин. Школа вціліла під час окупації. Парти, дошка – все було таке ж, як і до війни».
Уродженка села Калашник (Христаєва) Наталія Іванівна 1942 року народження, так згадує ті роки: «Батьки мої були колгоспники, працювали різноробочими. В сім'ї нас було п’ятеро дітей, я – наймолодша. Хатка у нас маленька: дві кімнатки. Спали всі на землі, плели мати із соломи,розстеляли, ліжниками вкривалися. Всі хати – мазанки, покриті соломою, а вже в 60-тих роках почали будуватися нові. Всі люди жили однаково. Село утопало в садках. В основному росли вишні, сливи. В двох чи трьох дворах були лише яблуні та груші. В господарстві у нас була корова, дві кізочки. Наша сім’я пасіки не держала. А пасіка була лише в Павла Романовича та Миколи Івановича Клименка. Ми жили внизу села. Криниць в селі було мало. Вулиці мали такі назви: Горлянівка – на горі, Хутір – центр, там кладовка була, Барданівка – де жив Тюпа, Низянівка – як іти вниз, до зупинки на залізничній колії.
У Калинівці був ставок, клуб, куди привозили двічі на тиждень кінофільми, школа. В 1949 році я пішла до першого класу. Вчила нас Раїса Євдокимівна Люба 1 – 2 класи, Євдоким Павлович Цибульник – директор, вчив 3 – 4 класи. Раїса Євдокимівна жила в кімнаті при школі.
Закінчивши 4 класи, ходили в Куземівку пішки, або якщо було багато снігу, їздили на поїзді. Ходили всі разом. Потім жили в інтернаті в Куземівці».
Відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР від 7 червня 1950 року             «Об укреплении колхозов» рішенням загальних зборів колгоспників колгосп ім. Сталіна (с. Кривошиївка), ім. Калініна (с. Калинівка) і колгосп «Прожектор» (с.Підкуйчанськ) були об’єднані в один колгосп ім. Сталіна. Рішення загальних зборів колгоспників було затверджено на засіданні райвиконкому 19 вересня 1950 р. протокол №25.
У 1953 році колгоспи ім. Фрунзе (с. Куземівка), та ім. Сталіна були об’єднані в один колгосп, який назвали колгоспом ім. Сталіна.
Рішенням загальних зборів колгоспників колгоспу ім. Сталіна 1 січня 1962 року (протокол №2) колгосп було перейменовано в колгосп ім. Фрунзе.
Після об’єднання в велике господарство в селі працювала кантора, школа, клуб, магазин. У колгоспі була ферма, яка була розміщена в чотирьох сараях, в яких вирощували корів, бичків, овець, кролів. Були ями для силосу, для кукурудзи. Працювала тракторна бригада. До 1976 року на фермі були корови, яких пізніше перевели на ферму в с. Куземівка, а в Калинівці вирощували лише телят. У 1997 році ферму зовсім закрили.
Зі слів уродженця села Калинівки Крук Миколи Андрійовича 1963 року народження, в селі була побудована водокачка, проведений по селу водопровід, який функціонував до 90-тих років, потім зняли мотор, вежу розпиляли на металолом. З того часу люди користуються водою з криниць та колодязів.
За правління головою колгоспу ім. Фрунзе Коробейника Тимофія Ларіоновича у 70-тих роках багато односельців стало будувати нові будинки. Електрифіковане село в 1963 році. Школа працювала до 1959 року. В 1974 році згоріло приміщення магазину і продавати товар стали у павільйоні, розташованому біля Коростильових. Цей павільйон у 1997 році закрили. З того часу продуктами харчування обслуговує приватний підприємець Гуртяк Олександр Іванович.
Люди в селі були дружні і веселі, молодь любила кататися на лижах. В клуб збиралася не лише молодь, а й літні люди, щоб увечері пограти в доміно, карти, займатися художньою самодіяльністю. Найулюбленіше свято в селі – це ніч на Івана Купала. Увечері збиралося все село біля ставка: і старі, і молоді. Палили багаття, святкували, веселились.
Село Калинівка пережило, як і всі села, економічні негаразди. Молодь з села виїжджала. Остання дитина, яка народилася в селі – це Гайдидей Микола Миколайович 23.04.1973 року. З тих пір у селі не було новонароджених. У 1994 році населення складало 47 чоловік, у 1997 році – 38 чоловік, у 1998 – 27 чоловік проживало, а 41 – було приписано. У 2001 році за переписом населення – 33 чоловіка. У 2002 – 30 чоловік, у 2003 – 36 чоловік, у 2005 році – 21 чоловік. Станом на 01.01.2011 року у селі мешкає 11 чоловік: Гайдидей В.П. – 1936 р. н., Красій О.П. 1938 р. н., Цибулькіна А.Ф. – 1950 р. н., Цибулькін І.О. – 1950 р. н., Чигринова В.В. – 1926 р. н., Чигринова Н.Є. – 1962 р. н., Чигринов С.О., Гичко Є.П. – 1928 р. н., Мохова З.Г. – 1939 р. н., Тюпа Г.Н. – 1939 р. н., Копейкіна Н.В. – 1933 р. н..
У селі є три вулиці: Центральна, Першотравнева та Лісова. У 2002 році збудована асфальтована дорога до села – 8 км від с. Куземівка, у селі дорога з твердим покриттям – 0,5 км. У 2003 році перед Пасхою збудовано підприємцем  із Сєверодонецька, уродженцем с. Калинівка Шевченком Іваном Прокоповичем, капличку біля цвинтаря.
Село поступово вмирає, як  та зірка згасає. Ось як пише в своєму вірші

Село моє, село… красиве і забуте
Неначе зовсім тебе не було
Та кожну ніч туди я повертаюсь,
Яке б життя щасливе не було
Калинівкою рідною пройду
І в кожен дім загляну у вікно.

З живими, що є ,привітаюся щиро,
До мертвих на цвинтар вклонитись піду,
Пройду по селу, згадається молодість,
Ставок в середині села…
І школа такою здавалась високою,
Путівку в життя нам дала…
 Калашник Наталія Іванівна