За матеріалами роботи «Історія села Куземівки» учня 6 класу
Куземівської ЗОШ І – ІІІ ст. Сватівського району Кулягіна Андрія
Керівник Проскура А.В.


с.Куземівка

Моє село – одне з найстаріших сіл району, засноване в 1688 році, в 2008 році йому виповнилося 320 років.
Село Куземівка - центр Куземівської сільської ради Сватівського району Луганської області - розташоване в північно -західній частині району за 23 км від районного центру на вододілі між річками Кобилкою і Жеребцем. Село має вигідне географічне положення, воно розташоване поблизу важливих транспортних шляхів - за 2 км від автомобільної дороги Харків - Луганськ і залізничної гілки Куп’янськ - Попасна. Асфальтованими дорогами село пов’язане з селищем Новоселівським, селом Наугольнівкою та іншими селами району.
Село розташоване на дні і схилах глибокої і дуже розгалуженої балки і тому має складну конфігурацію, яка повторює обриси цієї балки, але в цілому воно простягнулося з північного заходу на південний схід. На східній околиці села розміщений яр, який являється геологічним пам’ятником природи обласного значення, бо в ньому є повне відшарування зелених глин Харківської свити.
Історія виникнення села така. Після навали татаро- монгольських орд на Причорноморські степи в першій половині ХІІІ століття переможені половецькі племена, які займали ці степові простори, переселилися в Угорщину, а слов’янські чи інші племена, які тут мешкали, під натиском татар переселилися на північ і захід під захист гір, лісів і боліт. І колись добре заселений край перетворився на майже безлюдну територію, яку назвали «Диким полем». По Дикому полю татари проклали три основні дороги – «сакми», по яких вони систематично нападали на російські і українські землі. Одна з таких сакм – Кальміуська – починалася з Криму і йшла від Молочних вод до річки Кальміус і далі по межиріччю між річкою Айдаром з одного боку і Боровою і Красною з другого, йшла далеко на північ до Московського князівства. З XVI століття московський уряд, щоб захистити свої південні кордони, розпочав активний наступ на незаселені землі Дикого поля. Для цього він всіляко заохочує і підтримує переселення українських козаків і селян на вільні землі Дикого поля, бо добре знає, що працелюбні українці, які вже мали великий досвід боротьби з татарами, зможуть заселити ці землі і надійно захистити південні кордони держави від постійних нападів татар.
У середині XVII століття, коли на землях Дикого поля склалася автономна держава - Слобідська Україна і в ній сформувалося п'ять Слобідських козачих полків та було побудовано декілька оборонних ліній і окремих кріпостей, була налагоджена служба станиць ( кінні загони по 60-100 чоловік ) і сторож ( кінні загони по 4-10 чоловік ), які вели постійну розвідку глибоко в степу біля основних татарських сакм і бродів на річках, тоді починається більш масове заселення території Слобідської України. У цей час починається заселення південної частини Слобожанщини і територій, які знаходилися біля татарських сакм.
Після утворення Ізюмського Слобідського полку починається масове заселення території по долинах річок: Красної, Жеребця, Борової і їх приток. В цей час засновується Сватова Лучка, Мілуватка, Верхня і Нижня Дуванка, а згодом - Коломийчиха, Стельмахівка, Райгородка, Куземівка, Кривошиївка, Підкуйчанськ та інші населені пункти району.( Про це говориться в книзі Д.І.Багалія «Історія Слобідської України, 1886 року видання). Значно пізніше, коли загроза татарських нападів в значній мірі відпала, царський уряд починає активно роздавати родючі Слобожанські землі російським дворянам і офіцерам. Ось так поряд з козацькими землями в Куземівці, Кривошиївці і Підкуйчанську з’явилися панські володіння полковника Березовського, пана Кочина, Коробки, Абази та інших. Після утворення Ізюмського Слобідського козачого полку в слободі Сватова Лучка була створена сотня цього полку. Козаки і старшини Сватоволучанської сотні, користуючись правом вільної займанщини, почали займати вільні землі в басейні річок Красної, Жеребця та їх приток і заснували там хутори. Так і було засноване село Куземівка. Засновниками села Куземівки в 1688 році були козаки Ізюмського Слобідського полку. За переказами місцевих старожилів, село назвали Куземівка, тому що його засновником був козак Кузьма чи то Кузьмін. Щоб заохочувати переселення українських козаків, царський уряд надавав їм різні привілеї: постачав зброю, порох, продовольство, зберігав за козаками їх привілеї - і самоврядування,і той устрій, який вони перенесли сюди з Гетьманівщини. Незважаючи на різні привілеї, життя куземівських козаків було важким і безрадісним. До тих пір, поки існувала загроза нападу татар і турок на південні кордони Росії, царський уряд змушений був терпіти всі ті привілеї, які він надавав переселенцям. Але коли Росія підкорила Кримське ханство і заволоділа узбережжям Чорного і Азовського морів, Слобідські козацькі полки втратили своє оборонне значення, а в 1765 році Указом Катерини ІІ були розформовані, і на їх основі було сформовано 5 гусарських полків регулярної Російської армії Ізюмщини. В 1765 році після ліквідації Слобідських полків повністю була скасо-вана і автономія Слобідської України. Жителі Куземівки ввійшли до складу Сватоволучанського комісарського управління, куди, крім Сватівської, увійшли ще й Нижньодуванська, Мілуватська і Кабанська волості. У часи царювання Павла І військові обивателі та піддані комісарств почали постачати рекрутів, як і в інших губерніях Росії (а до цього на Слобожанщині не знали рекрутів). Знищення козацтва і козацьких привілеїв викликало різке незадоволення населення волості. В 1770-1771 роках тут, як і в інших волостях Слобожанщини, діяли повстанські загони, які здійснювали напади на комісарівські управління і садиби поміщиків. Зубожіння і розорення селянських господарств в кінці XVIII - на початку ХІХ століття викликало широке незадоволення і масові революційні виступи селянства. Щоб придушити революційний рух, створюються військові поселення (особлива форма організації армії). В 1825 році слобода Сватова Лучка стає одним із важливих центрів військових поселень. Тут розміщується штаб 2-ї Кірасирської дивізії і розквартировується Катеринославський полк цієї дивізії. Один із трьох ескадронів полку розміщувався у двох побудованих цегляних казармах хутора Куземівського. Поряд з казармами побудували манеж для проведення занять ескадрону. Станом на 4 грудня 1830 року в х. Куземівскому нараховувалося 115 будинків військових поселенців. Тяжке становище поселенців ще більш погіршувалося стихійними лихами, посухою, епідеміями страшних хвороб. Незважаючи на важкі умови життя мешканців Куземівки, вигляд села дуже змінився і значно покращився. Військові архітектори і будівельники повністю перепланували забудову села. У центрі села створили велику площу, яка служила і місцем загальних зборів всіх поселенців. На ній в 1835 році збудували дерев’яну Митрофанівську церкву ( Див. додаток 3). Навколо площі були побудовані добротні будинки, в яких жили офіцери ескадрону. Від площі в різні боки простягалися прямі широкі вулиці. По селу прокладались дороги і облаштовувались суспільні колодязі. Після ліквідації військових поселень хутір Куземівський був перетворений на слободу Куземівка. В умовах постійного наростання революційного руху селянства і незадоволення широких народних мас імперії Олександр ІІ змушенний був 19 лютого 1861 року підписати маніфест про скасування кріпосного права. Державним селянам Куземівки, Кривошиївки, Підкуйчанська, які складали більше 80% всіх селян, повезло більше. Реформою 1861 року та законом 1866 року їх звільнили значно швидше і на більш сприятливих умовах: при звільненні вони одержували більші наділи, ніж панські кріпаки. Незважаючи на грабіжницький характер реформ, все ж таки в порефор-мений період розвиток села пішов більш швидшими темпами. В 1864 році в Куземівці було вже 274 двори, в яких проживало 729 чоловік і 756 жінок. 24 лютого 1871 року за кошти селян на базі колишнього приміщення ескадрону було відкрито Куземівське народне училище з трирічним строком навчання, в якому навчалося 60 учнів. Школа знаходилася в середній частині слободи Куземівки, на площі, на підвищенні. Будівля школи була побудована з дубового лісу і складалася з двох кімнат: класу і квартири вчителя. Школа називалася Куземівське народне училище. Вчила дітей Бобошко Анастасія Лукинішна.
Велике значення для економічного розвитку села відіграло відкриття 17 грудня 1895 року залізничної гілки Куп’янськ - Лисичанськ, яка пройшла по землях Куземівки, Кривошиївки, Підкуйчанська.
Крім сільського господарства, деякі жителі займалися різними промислами, в селі була олійниця та дві вітряні млини. На дуже низькому рівні знаходилося медичне обслуговування населення. Медичну допомогу надавали в основному знахарі та баби-повитухи, лиш більш заможні жителі зверталися за медичною допомогою у лікарні Сватової Лучки або Куп’янська.
Яким би не було тяжке життя, село жило та розвивалося: так в 1903 році в селі проживало до 2 тисяч мешканців, а кожного року проходило по дві ярмарки сільськогосподарської продукції. Товарообіг на станції Куземівка складав 300 тисяч пудів хліба. В 1905-1907 роках на станції виступали революційні агітатори.
Після перемоги Великої Жовтневої революції в селі почався новий етап у розвитку. У 1917 році житель села Куземівка Посохов Іван Андрійович, 1894 року народження, брав участь у збройному повстанні в Петрограді.
У 1916-1918 роках у Куземівці діє змішане народне училище, де навчається 108 чоловік. 23 чоловікам відмовлено в прийомі через відсутність місць.
Після вигнання білогвардійців у 1919 році в селі було встановлено Радянську владу та створено перший сільревком. Куземівка стала його центром.
Однак мирне відродження господарства знову перервалося навалою денікінських військ, які 11 липня 1919 року захопили територію волості, і майже шість місяців господарювали. 16грудня Перша кінна Армія під командуванням С.М. Будьонного звільнила Сватівську волость від денікінських військ. Знову були поновленні органи влади. В Куземівці поновили роботу сільревкома, який на початку 1920 року ліквідували і на його місці створили сільську раду, якій були підпорядковані села: Куземівка, Кривошиївка, Солдатівка (Калинівка). Першим головою Куземівської сільської ради був обраний член партії, сватівчанин Т.Павлов, а згодом комуніст, житель села Куземівки - Т.Я.Тішаков, секретарем - В.Рондуліна.
У 1920 -1921 роках на село Куземівку, як і на багато інших сіл волості, нападали різні банди. Так в ніч на 6 квітня 1921 року банда Вінника напала на станцію Куземівку, де зарубала 9 червоноармійців - охоронців. Старший командир Богданов був поранений, але зумів втекти в село та попередити про небезпеку. На 181 версті залізничної колії бандити розібрали рейки та пустили під укіс пасажирський потяг: було дуже багато людських жертв.
У 1924-1929 роки в Куземівці активно розвивається кооперативний рух в сільському господарстві: 5 серпня 1925 року створено Підкуйчанське, 5 жовтня 1925 року -Кривошиївське,12 вересня 1925 року - Куземівське МТС.
Важливу дію в розвитку села зіграла створена 1928 році комсомольська організація. Першим секретарем комсомольської організації був Бандурко Іван Михайлович. 21квітня 1929 року в Куземівці була створена артіль "Широкий лан". Вона об’єднувала 17 родин, в яких налічувалося 95 душ. Першим керівником артілі був Орєхов Іван Єфимович.
19 грудня 1929 року зареєстрований СОЗ " Червоний серп", в якому було 28 родин та 174 одинака. У цей період створюються колгоспи імені Рози Люксембург та Карла Маркса, а в 1930 році - колгоспи імені Ворошилова та іменіФрунзе. Із колишніх земель панів Березовського, Кочина,Коробки, Дудника та інших, а також земель села Куземівки в 1933 році створено радгосп "Комсомолець". Першим директором радгоспу був комуніст Пєстов.
 Село Куземівка пережило тяжке випробовування під час голодомору 1932-1933 років: багато сімей вимерло повністю, їх нікому було ховати. Тому для цього був спеціально виділений загін, що підбирав тіла і ховав їх у братських могилах. Дуже багато дітей шкільного віку врятувала від смерті школа, у якій організували їдальню для бідних дітей.
Особливо тяжко прийшлося жителям села у роки Великої Вітчизняної війни. У цей час громаду очолював Тішаков Іван Ягорович, який разом з директором заготзерна організував підпільну роботу. Зрадники донесли окупантам про зв’язок цих людей з партизанами, За що їх було піддано катуванню: Тишаков помер у Куземівці, а директора заготзерна Левеця Федора Степановича перевезли до Сватівської жандармерії, де й стратили.
 У Куземівці на території заготзерна був створений табір для радянських військовополонених. На території сільради проведено 3"набори" молоді до Німеччини, туди за роки окупації з території ради було відправлено 60 чоловік молоді.
1лютого 1943 року Куземівка була звільнена від окупантів 106 окремою стрілецькою бригадою. При звільненні 64 воїни цієї бригади поклали свої голови, визволяючи село. В 1956 році всі, хто загинув при визволенні села, були поховані в одній братській могилі, яка знаходилася на той час в центрі села. ( Див. додаток 7, на фото зліва направо: Тимченко В.А, Карнаух Є.І., Захарченко А.П. біля могили загиблим воїнам. За пам’ятником – будівля Митрофанівської церкви, яка після війни в 50-ті роки стала клубом). На жаль, на даний момент цих пам’яток села не збереглося. В 1985 році братська могила була перенесена до пам’ятного знаку в новий центр села, а будівля церкви згоріла в 1970 році. На місці, де стояла церква, віруючі встановили пам’ятний хрест. В 1975 році до 30 -ти річчя Перемоги в новому центрі села було споруджено пам’ятний знак на честь загиблих односельчан.
Значну допомогу надавало населення громади фронту. Так колгоспний пасічник колгоспу імені Калініна здав зі своїх заощаджень 100 тисяч карбованців, за які був придбаний літак для прославленого аса, двічі Героя Радянського Союзу Олександра Гнатовича Молодчого. Крім того, Микола Іванович придбав на 20 тисяч карбованців облігацій військового займу і здав військовим госпіталям, які розміщувалися в місті Сватовому,400 кг меду.
А 9 травня 1945 року настав великий День Перемоги, та не всі односельці повернулися до рідного дому. 195 жителів сільради загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. За мужність і героїзм, проявлений у боротьбі з німецькими оккупантами, 322 жителя сільради нагороджені урядовими нагородами : орденами та медалями. І серед них колишній завідувач вугільним складом Калашник Іван Пантелеймонович, який за активну участь у звільненні м. Керчі і Білорусії удостоєний двох орденів Червоної Зірки. Колишній завідуючий клубом Кусков Михайло Андрійович за знищення фашистських танків у Криму нагороджений орденом Червоної Зірки.
 Велику роль у суспільному житті села відіграла Куземівська школа. Учителі цієї школи, крім своєї роботи, брали активну участь у суспільно- політичному житті села: були пропагандистами, лекторами, агітаторами, брали активну участь в художній самодіяльності села. В 1955 році Куземівська семирічна школа першою в районі стала середньою сільською школою. В 1955-1956 навчальному році тут навчалося 422 учні. З 1967 по 1971 рік на території села Куземівка побудовано нове двоповерхове приміщення Куземівської середньої школи.
В 60- ті роки в село пройшла електрифікація села, а в кінці 1963 року всі населені пункти сільради були повністю електрифіковані.
Дуже багато для розвитку села зробив Коробейник Тимофій Ларіонович – голова колгоспу ім. Фрунзе. Це за часів його керівництва в 70-ті роки було збудовано двоповерхове приміщення контори (1970 р.), в якому, крім контори колгоспу, знаходиться сільрада та поштове відділення. Побудована школа, загачений ставок. 1 вересня 1988 року Тимофій Ларіонович був серед запрошених на Свято Першого дзвоника. ( Див. додаток 9. За столом президії сидить перший справа).
В 1988 році громадськість села урочисто відзначила 300-річчя від дня заснування села. В честь цієї дати на в’їзді в село встановлено пам’ятний знак.
За останні роки значно зменшується чисельність населення та кількість житлових будинків. На 1.03.1973 р., в селі Куземівці нараховувалося 442 двори і 1140 жителів, в 1983 р. - 419 дворів і 952 жителя, в 1993 р. - 399 дворів і 879 жителів, 2004 р. - 334 двори і 670 жителів. Станом на 01.01.2009 р. в Куземівці – 248 дворів і 642 жителя. В 2008 році народилося 10 дітей, а померло 13 чоловік.
 Визначною подією для села в останні роки була газифікація: у 2005 році газифіковано 103 будинки, школа, фельдшерський пункт, сільська рада.
 До 90-х років у селі не було офіційних назв вулиць, а були лише народні назви: так нинішня Залізнична вулиця називалася Хитрим хутором, Весела – Балкою, Садова, Підлісна, Зелена – Сербенівкою, Миру – Кереївкою, Дружби – Царянкою, Степова – Климівкою, Східна – Качаваном, Фрунзе - Бавиківкою, Центральна – Красною, а Чкалова – Ворочком. Лише вулиця Молодіжна не має народної назви, бо з’явилася вона в 80-ті роки.
 
«Мій край»
Люблю тебе, мій рідний краю,
Твої безмежнії поля.
І серце радісно тріпоче:
Це українськая земля.
Ось бачиш: пташка пролетіла,
І розпустила цвіт калина,
Таким його запам’ятай,
Свій український рідний край.
Куди б не йшов і де б не їхав,
Про нього пам’ятай завжди,
І пісню ніжну, материнську,
Навіки в серці збережи.





Просмотреть увеличенную карту