За матеріалами роботи «Моє місто - місто Червонопартизанськ» (2011 р.)
учнів 8 класу, членів шкільного краєзнавчого загону «Пошук»
Червонопартизанської ЗОШ I-III ступенів №1 м. Свердловська
Керівники: Бут Юлія Петрівна, Бут Іван Іванович

м. Червонопартизанськ

Провальський степ. Ковилові простори. Багатими на вугілля виявилися тутешні місця. Провальський степ - місцезнаходження шахти «Червоний партизан», її географічна і історична батьківщина.
Увага до Провальського степу особливо зростає з кінця XIX століття, коли через нього в 1876 - 1879 роках із заходу на схід була прокладена так звана Донецька залізнична кам'яновугільна дорога із станцією Провалля (з 1922 року перейменована в станцію Червона Могила). Залізниця не лише дала вихід продукції розташованого тут конезаводу на всеросійський ринок, але і послужила своєрідними воротами для проникнення сюди іноземного капіталу. Багаточисельних представників англійських, французьких, бельгійських та інших акціонерних об’єднань приваблює в Провальський степ вугілля,  залежі якого були відкриті тут фахівцями Луганського чавуноливарного заводу майже за століття (1797 - 1806 роках) до спорудження залізниці. У 1909 році княгиня З. Н. Юсупова доручає своєму уповноваженому інженеру-технологові Вацлаву Фердинандовичу Русецькому вести розвідку розробки антрациту на військовій ділянці так званої Провальської здачі.      

Шахта «Красний Партизан»

У 1912 році лише на копальні княгині Юсупової здобуто більш 1млн. пудів антрациту. Всього ж впродовж 1908 - 1914 років, в Должанському гірському районі добувалося від 20 до 30 млн. пудів кращих сортів антрациту. У 1927 - 30 роках в Провальському степу починається розвідувальне буріння пошукового характеру,  а вже в 1936 році почалося будівництво шахти №28 «Красний партизан». 
 У 1941 році, у зв'язку з нападом Німеччини на СРСР, роботи були припинені, а самі стволи законсервовані, і тільки у 1945 році інститут «Южгипрошахт» по розпорядженню Наркомату вугілля, відновив раніше затверджений технічний проект зведення все тієї ж шахти «Красний партизан». Приймається рішення про продовження її будівництва.
Починається будівництво найбільш потужного в тресті підприємства - шахти «Красний партизан», з виробничою потужністю 2500 тонн вугілля за добу, а з 1946 року шахта №63 дає вугілля, хоча її будівництво було завершене лише через 2 роки. Поєднувати видобуток і будівництво - велике гірницьке мистецтво.  У 1949 і в 1955 роках вводяться в експлуатацію «Провальські» шахти №1 і №2,а вже в 1956 році гірники майбутнього міста щодоби видають на-гора 2,3 тис. тон, або 16,5 відсотка видобутку шахт колишнього тресту «Свердловуголь».
Разом з шахтою «Красний партизан» будувалися і інші шахти в Провальському степу. 5 листопада 1957 року були введені в експлуатацію три нових шахти: «Одеські» №1, №2 і «Молдавська». Всі вони були побудовані за рекордний період - за 8 - 10 місяців. До цього такі шахти споруджувалися за 2 - 3 роки. За п'ять з половиною місяців 1958 року на шахті «Красний партизан»,  що будувалася, об'єм робіт був виконаний більше, ніж за цілий рік. 25 червня 1958 року вона була здана в експлуатацію, 560 тон щодоби видавалося гірниками «Красного партизану». У 1960 році колектив шахти «Красний партизан» перекриває проектну потужність підприємства - 2500 тонн вугілля і добовий видобуток складає 3227 тон.
25 червня 1958 року Свердловська газета «Знамя шахтёра» надрукувала невелику замітку на третій смузі за підписом працівника редакції багатотиражки Григорія Преседова «Хороша звістка»:
«Недалеко від комсомольських новобудов височіють величезні копри і корпуси гігантської споруди - шахти «Красний партизан», що вступила в ряд підприємств вугільної промисловості, що вже діяли. 
Далеко видно силует капітального будівництва, оснащеного новою технікою. В порівнянні з існуючими шахтами в районі «Красний партизан» є вугільним гігантом». 
На шахті «Одеській» №2, як і при будівництві, видобутку заважала вода. На допомогу гірникам прийшли інженери. Детально вивчивши горно-геологічні умови, вони вирішили: хай ворог шахтарів - вода - стає другом. До серпня 1959 року детальний проект відділу гідромеханізації був здійснений. З тієї пори вода, що заважала тут видобутку, стала успішно кришити вугілля під землею і транспортувати його на поверхню.
Важливим показником стало і те, що серед гірських інженерів стали з'являтися вчені. Наприклад, заступник головного інженера шахти №2 «Провальськая» Василь Федорович Овсянников в 1966 році закінчив аспірантуру при політехнічному Новочеркаському інституті. Його робота «Вибір оптимальної довжини лави і кількість лав в поверсі при самотечній доставці вугілля в умовах Должано-Ровенецкого району Донбасу» - безперечний вклад у вітчизняну гірську справу.
У березні в Свердловську відбувся семінар механізаторів, бригадирів комплексних бригад, керівників шахт. На семінарі своїм досвідом поділився новатор з Кіровська С. І. Воротніков. Успішне освоєння досвіду С.І. Воротнікова и М.А. Бойко дозволило вже в 1964 році відпрацьовувати 85 відсотків лав по прогресивній стовповій системі. 


Просмотреть увеличенную карту