За матеріалами роботи "Історія села василівка"
вихованців Алчевського дитячо-юнацького центру
туризму, екскурсій та краєзнавства
Керівник Чумак Л. М.



Селище Василівка
   
      Із документів історичного музею. Територія багатьох сіл Луганщини, розташованих на правому березі Сіверського Дінця, по Лугані, Лозової, Біленької в письмових джерелах визначається як «старожитня запорізька місцевість», «найдавніше запорізьке займище». У «Матеріалах для історико - статистичного опису Катеринославської єпархії. Церкви та парафії минулого 18-го століття ... Філарета Макаревського» говориться про місце заснування  Василівки, як про «землі славного запорізького козацтва ...».
     Наприкінці 18 столітті російська імперія розширювала свої кордони, а на південному заході  Запорожці чинили сильний непослух Російському  уряду.  У 1775 році Запорізька січ була знищена. У цьому ж  році імператриця Катерина Друга видала наказ за яким  роздавала землі під рангові дачі колишнім військовим з різних держав.
       «На заклик цей не забарилися відгукнутися австрійські офіцери Іван Шевич та Райко де Прерадович, з'явившись в Росію з великими партіями переселенців, складених з різних слов'янських племен. Подарувавши всім прибулим іноземцям великі пільги, імператриця звеліла гетьману Розумовському сформувати з них гусарські полки і заселити ними прикордонні Задніпровські місця. Вони й поклали початок іноземній колонізації».
      Наші землі були передані  сербським офіцерам, вони прирівнювались до російських дворян і одержували землі у вигляді рангових дач.  Так утворилася Слов'яносербія.
      Одна з головних задач  нових  поселенців полягала в тому, щоб охороняти кордон Росії і протистояти агресії Туреччини.   Інша важлива задача полягала в освоєнні  землі.
           Із документа: - «Багаті, родючі і мальовничі степи в Слов'яносербії при річці Довгій, Довгенькій в окружності на просторі дев'яти тисяч десятин землі в 1776 році,  за розпорядженням Азовського губернатора Черткова, віддані були в рангову дачу секунд -майорів Аврааму  Міоковічу та Василю  Сабову і капітану Ісааку  Міоковічу, кожному по три тисячі десятин ».
        На підставі правил рангової дачі, нові поміщики зобов'язані були на придбаних ділянках землі заснувати слободи і населяти їх народом сімейним і осілим.
      Так у 1780 році   було заснована Василівка, секунд-майором Василем Степановичем Сабовим. Він був сербом за національністю і прибув як переселенець з Угорщини,  і поряд з іншими людьми брав участь у заселенні  нашого  краю.
     Про кількість жителів у вищевказаних слободах Феодосій Макаревський у  своїй  книзі  пише так:  «У 1782  році,  при   складанні      загально народного перепису, знайдено і внесено в списки мешканців, у Василівці мужеска: 66 і женска: 63 душі…»
     Для поселення і подальшого освоєння землі сюди  залучалися  селяни  з Чернігівської,  Полтавської,  Катеринославської  та  інших  губерній.
       У   колишній   Слов'яносербії    починалося  звичайне   цивільне  життя, характерне   для    сільськогосподарського    товариства     Х1Х    століття.
      Основу    поміщицького    і    селянського    господарства     становили виробництво зерна і тваринництво: «промишляють  хліборобством,  жінки займаються    роботою   на   полях,   домашнім   рукоділлям ...   зажитку середнього ...».     На  Василівці   на протоці  Безіменному  був  кам’яний винокурний завод, біля маєтку – вітряк борошномельна.  Було ще 4 кузні, 3 млини.  Багато займалися промислами.
      З «Економічних приміток ...» можна також дізнатися і про те, які були житлові споруди на Василівці в середині  Х1Х століття: «споруди були в основному дерев’яні, рідше – кам’яні; дахи – більшість солом’яні, рідше з черепиці. У будинків – комори,  клуні.  Панський  будинок – дерев’яний  з плодовим  садом ... »,    біля     Василівки    протікав   струмок   Довгенький (нині річка Біла),  долина якої була багата на флору і фауну:« Річка  влітку шириною  2  саджені, глибиною   до   трьох  вершків,  в  ній  багато  риби:  головні,  щуки,  окуні,  плотва   і піскарі,  земля-чорнозем,  на  ній  краще родить:  жито,  пшениця,  просо,   ячмінь,   овес;    ліс  дров’яний:    дубовий,    кленовий,    в’язовий,  березовий,   вільховий,   в ньому  багато звіра:  вовки, лисиці, зайці, птахи: тетерева,  куріпки ,   солов’ї ... ».

    Спорудження церкви Миколи Угодника

         Час ішов, минали роки.  Незабаром тутешні поміщики почали зводити церкви. Взявся за цю богоугодну справу  син Сабова Микола Васильович - і завершив її у 1808 року.  На  прохання  Сабова  церква,  споруджена  його стараннями,  була присвячена  Великому чудотворцеві  Миколаю Угоднику.
      Про те як виглядала церква і про її давню історію  ми дізнались від священнослужителів.  Тоді,  дві  сотні років тому,  виглядала  вона  скромно:  просто  невелика однопрестольна церквушка. У  1899  році  до  основної   будівлі були прибудовані бічні приділи: правий  -  на честь  ікони  Божої Матері «Всіх скорботних радість»,  лівий - на честь Святого Пророка Божого Іллі.  Храм став трьохпрестольний, а до початку ХХ  століття, за збереженими свідченнями,  досяг  пишноти.  В  історичних замітках згадується великий прихрамовий комплекс, який включав в себе дві будівлі для церковнослужителів, де прихожанам і всім нужденним надавалася благодійна  допомога. Церковний  двір  був  оточений садом. У наш час  церква  стала Свято-Миколаївським   кафедральним  собором.
     


Свято-Миколаївський кафедральний собор, 2011р
.

Час і люди не щадили цей пам'ятник архітектури і культури. Багато чого пережив храм. "11 червня 1935 віруючі, як завжди прийшли до церкви, але їх не пустили. А у вересні церква почали ламати. Спочатку скинули хрест, натовп  колихнувся, і тут стали трощити  купол та дзвіницю ... Потім в покаліченій церкви відкрили молочарню. На початку війни в стінах церкви був   розміщений   шпиталь.   І тільки  в 1942 році  церкву  відкрили ... ".
        Минуло  багато  десятиліть,  і  над  православною  в 1991 році знову піднявся купол і задзвеніла  нова  дзвіниця.
       Історія зберегла імена багатьох  священнослужителів: Василь Недоймишев, Тимофій Драгожінській, Іоанн Зелницькій, Тихон Лімаров...  Зустрічалися  серед  них  і  справжні подвижники.  З кінця ХIХ століття  настоятелем    храму був   отець   Павло  -  Павло Васильович  Ивашенков,  істинно Божий чоловік, чиє  життя являла  собою  приклад чесноти. У   будь - який час дня  і  ночі  він  ішов  до тих,  хто  кликав  на допомогу. Біля  стін  церкви  збереглися дві старовинні могили. В одній  з  них  похований  отець  Павло, у  другій протоієрей Тихон   Лімаров.

          Розвиток села  (освіта та промисловість)

       Перегортаючи архівні документи ми бачимо, що у «Списках населених місць Російської імперії по Катеринославській губернії Слов’яносербського повіту»  за 1863  рік  значиться:  «власницьке  село  Василівка  при струмку Долгіньком (р.  Біла): число   дворів  82 ... є церква    православна,  ярмарок,   завод винокурний ...».
     У 1886 році  Василівка  вже  була   волосним  центром і  складалася  з таких населених пунктів :
-  с. Кам’янка – на  річці  Лозова,  заснована в 18 столітті  як  рангова  дача Миколи Васильовича Сабова;
-  хутір Довжик –  з 1886 року  -  володіння  князя   О. С. Долгорукого;
-  с. Головинівка  –  згадується  в   1886 році   як   володіння  князя   А. С. Долгорукого;
-  с. Юрьевка (Петрівка) – на річці Лозова, за народною легендою-колишній зимівник   запорізького   козака   Петра.   
          У   кінці  IX століття вся територія  навколо Василівки  і  далеко  за  її межами належала багатому  поміщику  Івану  Гладкову. У 1878 він заклав ці землі  в  Харківський  банк,  а  через  рік  їх  викупило Олексіївське  гірничо - промислове  товариство,  одним  з  впливових  членів  якого  був  купець  I гільдії  Олексій  Кирилович  Алчевський.  З  цього  часу поблизу Василівки почалося будівництво гірничо – металургійної промисловості,  підприємств, заводу і  робочих поселень.
        Все навколо почало змінюватись  «У глибоку  балку  Довжик,  зарослу  дубом,   кленом   і  акацією,   прийшли    люди   з  кайлами   і  лопатами.   З  сусідніх   кар'єрів  на  волах  перевезли  землю  і  камінь.  За  кілька довгих місяців на шляху звивистого  струмка  встали три дамби,   утворилися  три ставки ».  Згідно  з  розповідями  старожилів,  цими ставками  стали ставок Лікарняний,  ставок   Шкільний  і  ставок Василівський   (або  Базарний). Так,   за     розповідями      старожилів,     з    річки-струмка     Долгінького      під   час   будівництва     металургійного     заводу   виникли   три ставки,   їх  створили   для  використання  води  для  потреб  заводу.
       У наш час ці  водоймища  дуже прикрашають  місто Алчевськ.
      

Картина алчевського  художника   Едуард Айзиме.
На цій картині місцевий художник зобразив  Васілівку,
ознайомившись з документом  "Економічними  примітками 
Катеринославської  губернії Слов'яносербського повіту...",
де написано які  були житлові споруди на Василівці в с. ХIХ століття.
      Картина знаходиться у Алчевському історичному музеї.

У 1897  році  на  Земському  зібранні   було вирішено на  території  Василівки, для  потреб  місцевого  населення  і сусідніх сіл, утворити базар. На початку ХХ  століття  базарну  площу  оточували  кам'яні  магазини.   Навіть  було    створено   Товариство   купців    Василівського   базару .   А неподалік   стояв   цирк  і   не  просто  шапіто,   а   кам’яний, з червоної  цегли, величезний,  круглий  амфітеатр,  з високим  дерев’яним     куполом.    Побудований     він    був   у  1906 р.    власником    майстерень   і   магазинів  поляком  Згоржельскім.  В 1910 році   цирк  був  викуплений Йосипом Руманом і переданий у повне володіння його дружині Марії.   Цей старий   манеж  зустрічав – знаменитого силача,  нездоланного Івана  Піддубного,  братів  Дурових,  відомого  у свый час італійського  актора  Труцці,  коміка  зі  світовим  ім’ям – Танті,  а  також  польських, англійських   і  французьких   артистів.

Цирк проіснував до 1918 року. Потім його закрили, а до року 1922 підірвали і розтягнули на цеглу для спорудження найближчих будинків.
        До  моменту розвитку промисловості   у   Василівці існувала  церковно-приходська  школа,   де  навчалися  кілька  десятків  дітей.  Потім  відкрили початкову    школу.  У   1893  році  розпочала    роботу    земська    школа.  
       Одним   з  перших  вчителів земської школи   був  Рижков  Семен  Мартинович,    який працював у ній з 1894   по  1902  роки.    В цій   школі   вчився   і   майбутній   радянський державний і політичний діяч  К. Є. Ворошилов.  За його спогадами: «Школа була світла, учнів 40 ... місцевий священик отець Василь  читав Закон Божий ... Рижков   запам'ятався  як  хороший  вчитель,  в  школі  проводилися  часті вечора ...  грамоті  навчали   і  дітей,    і    дорослих  безкоштовно.   Авторитет  школи  був  високим.  При  ній  була  бібліотека,  навчальні  посібники ».
      У  1929  році  Василівку  приєднали  до  території  Алчевська.