вихованців Алчевського дитячо-юнацького центру
туризму, екскурсій та краєзнавства
Керівник Чумак Л. М.
Селище Василівка
Із документів історичного музею. Територія багатьох сіл Луганщини, розташованих на правому березі Сіверського Дінця, по Лугані, Лозової, Біленької в письмових джерелах визначається як «старожитня запорізька місцевість», «найдавніше запорізьке займище». У «Матеріалах для історико - статистичного опису Катеринославської єпархії. Церкви та парафії минулого 18-го століття ... Філарета Макаревського» говориться про місце заснування Василівки, як про «землі славного запорізького козацтва ...».
Наприкінці 18 столітті російська імперія розширювала свої кордони, а на південному заході Запорожці чинили сильний непослух Російському уряду. У 1775 році Запорізька січ була знищена. У цьому ж році імператриця Катерина Друга видала наказ за яким роздавала землі під рангові дачі колишнім військовим з різних держав.
«На заклик цей не забарилися відгукнутися австрійські офіцери Іван Шевич та Райко де Прерадович, з'явившись в Росію з великими партіями переселенців, складених з різних слов'янських племен. Подарувавши всім прибулим іноземцям великі пільги, імператриця звеліла гетьману Розумовському сформувати з них гусарські полки і заселити ними прикордонні Задніпровські місця. Вони й поклали початок іноземній колонізації».
Наші землі були передані сербським офіцерам, вони прирівнювались до російських дворян і одержували землі у вигляді рангових дач. Так утворилася Слов'яносербія.
Одна з головних задач нових поселенців полягала в тому, щоб охороняти кордон Росії і протистояти агресії Туреччини. Інша важлива задача полягала в освоєнні землі.
Із документа: - «Багаті, родючі і мальовничі степи в Слов'яносербії при річці Довгій, Довгенькій в окружності на просторі дев'яти тисяч десятин землі в 1776 році, за розпорядженням Азовського губернатора Черткова, віддані були в рангову дачу секунд -майорів Аврааму Міоковічу та Василю Сабову і капітану Ісааку Міоковічу, кожному по три тисячі десятин ».
На підставі правил рангової дачі, нові поміщики зобов'язані були на придбаних ділянках землі заснувати слободи і населяти їх народом сімейним і осілим.
Так у 1780 році було заснована Василівка, секунд-майором Василем Степановичем Сабовим. Він був сербом за національністю і прибув як переселенець з Угорщини, і поряд з іншими людьми брав участь у заселенні нашого краю.
Про кількість жителів у вищевказаних слободах Феодосій Макаревський у своїй книзі пише так: «У 1782 році, при складанні загально народного перепису, знайдено і внесено в списки мешканців, у Василівці мужеска: 66 і женска: 63 душі…»
Для поселення і подальшого освоєння землі сюди залучалися селяни з Чернігівської, Полтавської, Катеринославської та інших губерній.
У колишній Слов'яносербії починалося звичайне цивільне життя, характерне для сільськогосподарського товариства Х1Х століття.
Основу поміщицького і селянського господарства становили виробництво зерна і тваринництво: «промишляють хліборобством, жінки займаються роботою на полях, домашнім рукоділлям ... зажитку середнього ...». На Василівці на протоці Безіменному був кам’яний винокурний завод, біля маєтку – вітряк борошномельна. Було ще 4 кузні, 3 млини. Багато займалися промислами.
З «Економічних приміток ...» можна також дізнатися і про те, які були житлові споруди на Василівці в середині Х1Х століття: «споруди були в основному дерев’яні, рідше – кам’яні; дахи – більшість солом’яні, рідше з черепиці. У будинків – комори, клуні. Панський будинок – дерев’яний з плодовим садом ... », біля Василівки протікав струмок Довгенький (нині річка Біла), долина якої була багата на флору і фауну:« Річка влітку шириною 2 саджені, глибиною до трьох вершків, в ній багато риби: головні, щуки, окуні, плотва і піскарі, земля-чорнозем, на ній краще родить: жито, пшениця, просо, ячмінь, овес; ліс дров’яний: дубовий, кленовий, в’язовий, березовий, вільховий, в ньому багато звіра: вовки, лисиці, зайці, птахи: тетерева, куріпки , солов’ї ... ».
Про те як виглядала церква і про її давню історію ми дізнались від священнослужителів. Тоді, дві сотні років тому, виглядала вона скромно: просто невелика однопрестольна церквушка. У 1899 році до основної будівлі були прибудовані бічні приділи: правий - на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних радість», лівий - на честь Святого Пророка Божого Іллі. Храм став трьохпрестольний, а до початку ХХ століття, за збереженими свідченнями, досяг пишноти. В історичних замітках згадується великий прихрамовий комплекс, який включав в себе дві будівлі для церковнослужителів, де прихожанам і всім нужденним надавалася благодійна допомога. Церковний двір був оточений садом. У наш час церква стала Свято-Миколаївським кафедральним собором.
Час і люди не щадили цей пам'ятник архітектури і культури. Багато чого пережив храм. "11 червня 1935 віруючі, як завжди прийшли до церкви, але їх не пустили. А у вересні церква почали ламати. Спочатку скинули хрест, натовп колихнувся, і тут стали трощити купол та дзвіницю ... Потім в покаліченій церкви відкрили молочарню. На початку війни в стінах церкви був розміщений шпиталь. І тільки в 1942 році церкву відкрили ... ".
Минуло багато десятиліть, і над православною в 1991 році знову піднявся купол і задзвеніла нова дзвіниця.
Історія зберегла імена багатьох священнослужителів: Василь Недоймишев, Тимофій Драгожінській, Іоанн Зелницькій, Тихон Лімаров... Зустрічалися серед них і справжні подвижники. З кінця ХIХ століття настоятелем храму був отець Павло - Павло Васильович Ивашенков, істинно Божий чоловік, чиє життя являла собою приклад чесноти. У будь - який час дня і ночі він ішов до тих, хто кликав на допомогу. Біля стін церкви збереглися дві старовинні могили. В одній з них похований отець Павло, у другій протоієрей Тихон Лімаров.
У 1886 році Василівка вже була волосним центром і складалася з таких населених пунктів :
- с. Кам’янка – на річці Лозова, заснована в 18 столітті як рангова дача Миколи Васильовича Сабова;
- хутір Довжик – з 1886 року - володіння князя О. С. Долгорукого;
- с. Головинівка – згадується в 1886 році як володіння князя А. С. Долгорукого;
- с. Юрьевка (Петрівка) – на річці Лозова, за народною легендою-колишній зимівник запорізького козака Петра.
У кінці IX століття вся територія навколо Василівки і далеко за її межами належала багатому поміщику Івану Гладкову. У 1878 він заклав ці землі в Харківський банк, а через рік їх викупило Олексіївське гірничо - промислове товариство, одним з впливових членів якого був купець I гільдії Олексій Кирилович Алчевський. З цього часу поблизу Василівки почалося будівництво гірничо – металургійної промисловості, підприємств, заводу і робочих поселень.
Все навколо почало змінюватись «У глибоку балку Довжик, зарослу дубом, кленом і акацією, прийшли люди з кайлами і лопатами. З сусідніх кар'єрів на волах перевезли землю і камінь. За кілька довгих місяців на шляху звивистого струмка встали три дамби, утворилися три ставки ». Згідно з розповідями старожилів, цими ставками стали ставок Лікарняний, ставок Шкільний і ставок Василівський (або Базарний). Так, за розповідями старожилів, з річки-струмка Долгінького під час будівництва металургійного заводу виникли три ставки, їх створили для використання води для потреб заводу.
У наш час ці водоймища дуже прикрашають місто Алчевськ.
У 1897 році на Земському зібранні було вирішено на території Василівки, для потреб місцевого населення і сусідніх сіл, утворити базар. На початку ХХ століття базарну площу оточували кам'яні магазини. Навіть було створено Товариство купців Василівського базару . А неподалік стояв цирк і не просто шапіто, а кам’яний, з червоної цегли, величезний, круглий амфітеатр, з високим дерев’яним куполом. Побудований він був у 1906 р. власником майстерень і магазинів поляком Згоржельскім. В 1910 році цирк був викуплений Йосипом Руманом і переданий у повне володіння його дружині Марії. Цей старий манеж зустрічав – знаменитого силача, нездоланного Івана Піддубного, братів Дурових, відомого у свый час італійського актора Труцці, коміка зі світовим ім’ям – Танті, а також польських, англійських і французьких артистів.
Цирк проіснував до 1918 року. Потім його закрили, а до року 1922 підірвали і розтягнули на цеглу для спорудження найближчих будинків.
До моменту розвитку промисловості у Василівці існувала церковно-приходська школа, де навчалися кілька десятків дітей. Потім відкрили початкову школу. У 1893 році розпочала роботу земська школа.
Одним з перших вчителів земської школи був Рижков Семен Мартинович, який працював у ній з 1894 по 1902 роки. В цій школі вчився і майбутній радянський державний і політичний діяч К. Є. Ворошилов. За його спогадами: «Школа була світла, учнів 40 ... місцевий священик отець Василь читав Закон Божий ... Рижков запам'ятався як хороший вчитель, в школі проводилися часті вечора ... грамоті навчали і дітей, і дорослих безкоштовно. Авторитет школи був високим. При ній була бібліотека, навчальні посібники ».
У 1929 році Василівку приєднали до території Алчевська.
Наприкінці 18 столітті російська імперія розширювала свої кордони, а на південному заході Запорожці чинили сильний непослух Російському уряду. У 1775 році Запорізька січ була знищена. У цьому ж році імператриця Катерина Друга видала наказ за яким роздавала землі під рангові дачі колишнім військовим з різних держав.
«На заклик цей не забарилися відгукнутися австрійські офіцери Іван Шевич та Райко де Прерадович, з'явившись в Росію з великими партіями переселенців, складених з різних слов'янських племен. Подарувавши всім прибулим іноземцям великі пільги, імператриця звеліла гетьману Розумовському сформувати з них гусарські полки і заселити ними прикордонні Задніпровські місця. Вони й поклали початок іноземній колонізації».
Наші землі були передані сербським офіцерам, вони прирівнювались до російських дворян і одержували землі у вигляді рангових дач. Так утворилася Слов'яносербія.
Одна з головних задач нових поселенців полягала в тому, щоб охороняти кордон Росії і протистояти агресії Туреччини. Інша важлива задача полягала в освоєнні землі.
Із документа: - «Багаті, родючі і мальовничі степи в Слов'яносербії при річці Довгій, Довгенькій в окружності на просторі дев'яти тисяч десятин землі в 1776 році, за розпорядженням Азовського губернатора Черткова, віддані були в рангову дачу секунд -майорів Аврааму Міоковічу та Василю Сабову і капітану Ісааку Міоковічу, кожному по три тисячі десятин ».
На підставі правил рангової дачі, нові поміщики зобов'язані були на придбаних ділянках землі заснувати слободи і населяти їх народом сімейним і осілим.
Так у 1780 році було заснована Василівка, секунд-майором Василем Степановичем Сабовим. Він був сербом за національністю і прибув як переселенець з Угорщини, і поряд з іншими людьми брав участь у заселенні нашого краю.
Про кількість жителів у вищевказаних слободах Феодосій Макаревський у своїй книзі пише так: «У 1782 році, при складанні загально народного перепису, знайдено і внесено в списки мешканців, у Василівці мужеска: 66 і женска: 63 душі…»
Для поселення і подальшого освоєння землі сюди залучалися селяни з Чернігівської, Полтавської, Катеринославської та інших губерній.
У колишній Слов'яносербії починалося звичайне цивільне життя, характерне для сільськогосподарського товариства Х1Х століття.
Основу поміщицького і селянського господарства становили виробництво зерна і тваринництво: «промишляють хліборобством, жінки займаються роботою на полях, домашнім рукоділлям ... зажитку середнього ...». На Василівці на протоці Безіменному був кам’яний винокурний завод, біля маєтку – вітряк борошномельна. Було ще 4 кузні, 3 млини. Багато займалися промислами.
З «Економічних приміток ...» можна також дізнатися і про те, які були житлові споруди на Василівці в середині Х1Х століття: «споруди були в основному дерев’яні, рідше – кам’яні; дахи – більшість солом’яні, рідше з черепиці. У будинків – комори, клуні. Панський будинок – дерев’яний з плодовим садом ... », біля Василівки протікав струмок Довгенький (нині річка Біла), долина якої була багата на флору і фауну:« Річка влітку шириною 2 саджені, глибиною до трьох вершків, в ній багато риби: головні, щуки, окуні, плотва і піскарі, земля-чорнозем, на ній краще родить: жито, пшениця, просо, ячмінь, овес; ліс дров’яний: дубовий, кленовий, в’язовий, березовий, вільховий, в ньому багато звіра: вовки, лисиці, зайці, птахи: тетерева, куріпки , солов’ї ... ».
Спорудження церкви Миколи Угодника
Час ішов, минали роки. Незабаром тутешні поміщики почали зводити церкви. Взявся за цю богоугодну справу син Сабова Микола Васильович - і завершив її у 1808 року. На прохання Сабова церква, споруджена його стараннями, була присвячена Великому чудотворцеві Миколаю Угоднику.Про те як виглядала церква і про її давню історію ми дізнались від священнослужителів. Тоді, дві сотні років тому, виглядала вона скромно: просто невелика однопрестольна церквушка. У 1899 році до основної будівлі були прибудовані бічні приділи: правий - на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних радість», лівий - на честь Святого Пророка Божого Іллі. Храм став трьохпрестольний, а до початку ХХ століття, за збереженими свідченнями, досяг пишноти. В історичних замітках згадується великий прихрамовий комплекс, який включав в себе дві будівлі для церковнослужителів, де прихожанам і всім нужденним надавалася благодійна допомога. Церковний двір був оточений садом. У наш час церква стала Свято-Миколаївським кафедральним собором.
 |
Свято-Миколаївський кафедральний собор, 2011р . |
Минуло багато десятиліть, і над православною в 1991 році знову піднявся купол і задзвеніла нова дзвіниця.
Історія зберегла імена багатьох священнослужителів: Василь Недоймишев, Тимофій Драгожінській, Іоанн Зелницькій, Тихон Лімаров... Зустрічалися серед них і справжні подвижники. З кінця ХIХ століття настоятелем храму був отець Павло - Павло Васильович Ивашенков, істинно Божий чоловік, чиє життя являла собою приклад чесноти. У будь - який час дня і ночі він ішов до тих, хто кликав на допомогу. Біля стін церкви збереглися дві старовинні могили. В одній з них похований отець Павло, у другій протоієрей Тихон Лімаров.
Розвиток села (освіта та промисловість)
Перегортаючи архівні документи ми бачимо, що у «Списках населених місць Російської імперії по Катеринославській губернії Слов’яносербського повіту» за 1863 рік значиться: «власницьке село Василівка при струмку Долгіньком (р. Біла): число дворів 82 ... є церква православна, ярмарок, завод винокурний ...».У 1886 році Василівка вже була волосним центром і складалася з таких населених пунктів :
- с. Кам’янка – на річці Лозова, заснована в 18 столітті як рангова дача Миколи Васильовича Сабова;
- хутір Довжик – з 1886 року - володіння князя О. С. Долгорукого;
- с. Головинівка – згадується в 1886 році як володіння князя А. С. Долгорукого;
- с. Юрьевка (Петрівка) – на річці Лозова, за народною легендою-колишній зимівник запорізького козака Петра.
У кінці IX століття вся територія навколо Василівки і далеко за її межами належала багатому поміщику Івану Гладкову. У 1878 він заклав ці землі в Харківський банк, а через рік їх викупило Олексіївське гірничо - промислове товариство, одним з впливових членів якого був купець I гільдії Олексій Кирилович Алчевський. З цього часу поблизу Василівки почалося будівництво гірничо – металургійної промисловості, підприємств, заводу і робочих поселень.
Все навколо почало змінюватись «У глибоку балку Довжик, зарослу дубом, кленом і акацією, прийшли люди з кайлами і лопатами. З сусідніх кар'єрів на волах перевезли землю і камінь. За кілька довгих місяців на шляху звивистого струмка встали три дамби, утворилися три ставки ». Згідно з розповідями старожилів, цими ставками стали ставок Лікарняний, ставок Шкільний і ставок Василівський (або Базарний). Так, за розповідями старожилів, з річки-струмка Долгінького під час будівництва металургійного заводу виникли три ставки, їх створили для використання води для потреб заводу.
У наш час ці водоймища дуже прикрашають місто Алчевськ.
 |
Картина алчевського художника Едуард Айзиме. На цій картині місцевий художник зобразив Васілівку, ознайомившись з документом "Економічними примітками Катеринославської губернії Слов'яносербського повіту...", де написано які були житлові споруди на Василівці в с. ХIХ століття. Картина знаходиться у Алчевському історичному музеї. |
Цирк проіснував до 1918 року. Потім його закрили, а до року 1922 підірвали і розтягнули на цеглу для спорудження найближчих будинків.
До моменту розвитку промисловості у Василівці існувала церковно-приходська школа, де навчалися кілька десятків дітей. Потім відкрили початкову школу. У 1893 році розпочала роботу земська школа.
Одним з перших вчителів земської школи був Рижков Семен Мартинович, який працював у ній з 1894 по 1902 роки. В цій школі вчився і майбутній радянський державний і політичний діяч К. Є. Ворошилов. За його спогадами: «Школа була світла, учнів 40 ... місцевий священик отець Василь читав Закон Божий ... Рижков запам'ятався як хороший вчитель, в школі проводилися часті вечора ... грамоті навчали і дітей, і дорослих безкоштовно. Авторитет школи був високим. При ній була бібліотека, навчальні посібники ».
У 1929 році Василівку приєднали до території Алчевська.