Джафарова Руслана, Панової Марії, Дворової Катерини,
членів пошукової група гуртка «Пішохідний туризм»
Ровеньківського міського центру дитячо-юнацького туризму та краєзнавства
Керівник Строганова К.А.
смт. Нагольно-Тарасівка
| «В Нагольной чудный соловьиный перезвон услышишь И шелест ветра в шелковистых ковалях, И будто время здесь становится все тише, И забываешь все о горестных делах…» |
Нагольно-Тарасівка – селище міського типу, розташоване в найкрасивішому місці Луганщини в долині довкола воркуючої річечки, такої швидкої і веселої, що вона і в пекучі морози не замерзає, а в садах, розкішно і благодатно від старих яблунь, груш, вишень та черешень, що справді нагадує ластівчине гніздо, оточене скелями, чебрецевим і полиновим запахом степу, терниною, глодами і розгонистими кущами шипшини.
Починаючи наше невеличке дослідження, ми, у першу чергу, відвідали Нагольно-Тарасівський шкільний музей «Пам'ять», де дізналися, що заселення земель нашого краю відбувалося у другій половині XVIII ст. Цьому процесу сприяла політика Російської імперії. У 1764р. Катерина II затвердила «План про поселення в Новоросійській губернії», який представляв не лише проект засвоєння, але й правові положення процесу заселення. Згідно з «Планом…», населенню краю надавалися різноманітні пільги: торгівля горілкою та сіллю, безмитний вивіз і ввіз різноманітних товарів і продуктів, відсутність примусу під час наборів у рекрути. Також заохочувався вступ до гусарських і пікінерських полків запорізьких козаків та іноземців. Для створення місцевої військово-чиновницької верхівки роздавалися землі і дворянські титули. У залежності від рангу військові отримували так звані рангові дачі за умови, що вони заселять їх у встановлений термін. Таким чином, місцеве дворянство формувалося переважно із середньої офіцерської ланки, на долю якої припадало 85% рангових земель. Рангові землі дали початок багатьом поселенням. Одне з них-слобода Нагольно-Луковкіна, яка пізніше стала називатися Нагольно-Тарасівка.
З архівних документів ми дізналися, щодо походження назви слободи існує три версії. За однією з них назва походить від річки Нагольна і прізвища засновника слободи Амвросія Луковкіна. Пізніше, за його онуки Марії Гаврилівни Тарасової Луковкіна вона була замінена на Тарасівка. Іншого погляду на походження назви дотримується поет Василь Богачов. На його думку, назва Нагольно-Тарасівка походить від двох слів: Нагольна - річка, на берегах якої виникло поселення, Тарасівка - від назви станиці Тарасівська, що знаходиться у Ростовській області, бо серед перших поселенців слободи були жителі цієї станиці.Учитель Нагольно - Тарасівської середньої школи Макогон І.П., який займався дослідженням виникнення селища, вважає, що назва Нагольна походить від назви річки. Сама ж річка отримала таку назву за голі, кам’янисті береги у цій місцевості. Назва Тарасівка була додана до назви селища пізніше і пов’язана з ім’ям сина засновника слободи Гавриїла Амвросійовича Луковкіна . У нього було два сини Тарас і Харитон. Відповідно слобода була поділена на дві частини – Тарасівська (нижня) і Харитонівка (верхня). З часом, на думку Макогон І.П., Тарасівська перетворилася на Тарасівка і увійшла до назви селища.
Опрацював архівні матеріали краєзнавчого музею м. Ровеньки, ми з’ясували, що заснування слободи, яка дала початок нашому селищу, пов’язане з ім’ям полковника донських козаків Амвросія Луковкіна. Амвросій Луковкін народився у 1721р. в сім’ї козаків. У 1741р. поступив на військову службу. У 1755 р. отримав звання єсаула. Під час Семилітньої війни з Пруссією (1756-1763) командував козацьким полком. Пізніше займав різні посади у Війську Донському. У 1774-1775 роках приймав участь у військових діях проти повсталих під керівництвом О.Пугачова. У 1775 р. Амвросій Луковкін засновує слободу, яка отримала назву Нагольно – Луковкіна.
Господарське життя і побут перших поселенців були досить простими. Хати будували з каменю, крили соломою та очеретом. Стіни обмазували глиною. Житло було низеньким, тісним, а сім’ї часто складалися з 10-15 чоловік. Основним заняттям населення слободи було хліборобство. Розорювали і засівали пагорби навколо слободи. Сіяли пшеницю, ячмінь, овес. Пізніше почали розводити овець, вовна яких гарно продавалася. Сільськогосподарські знаряддя переважно були дерев’яними . Тяглова сила – воли та коні. У 1785 р. слобода нараховувала 89 дворів, у ній проживало 348 чоловік.
Архівні документи свідчать, що значну роль у розвитку слободи відіграв син її засновника Гавриїл Амвросійович. Народився він 19 лютого 1772 року. У 15 років поступив на службу до Війська Донського. У 18 років отримав звання військового старшини.
Вперше відзначився під час російсько – турецької війни(1787-1791), коли в одній з битв козаки під його керівництвом, витримавши удар переважаючих сил ворога, перейшли у наступ і захопили два турецьких військових прапори і одну гармату. Після закінчення війни виконував різні військові доручення, отримав звання полковника. У новій війні з Туреччиною (1806-1812) Гавриїл Амвросійович командував бригадою, діяв сміливо, рішуче, несподівано. Був нагороджений орденом Святого Володимира четвертого ступеня, орденом Святої Анни другого класу, орденом Святого Георгія четвертого класу, золотою шаблею з написом «За хоробрість».
Приймав активну участь у війні 1812 р. проти Наполеона. У 1813р. у складі російської армії воював на території Польщі і Пруссії.
За участь у військових діях 1814 р. Гавриїла Амвросійовича було нагороджено орденом Червоного Орла другого ступеня. Цього ж року генерал – майор Луковкін на чолі двадцяти козацьких полків повернувся на батьківщину і звільнився з військової служби за станом здоров’я .
Зростає чисельність жителів слободи. У 1801р. її населення становить вже 590 чоловік. Мешканці Нагольно-Луковкіно починають активно займатися розведенням овець, особливо тонкорунних порід, великої рогатої худоби, птиці. Збільшуються площі під садівництво і городництво.
Опрацювавши краєзнавчу літературу, ми з'ясували, що у відповідності з адміністративним поділом слобода входила до Таганрогського округу Області Війська Донського.
Видатні постаті селища
Мають авторитет в нагольчан прекрасні педагоги, вчителі з великої букви, люди, які присвятили своє життя дітям, виховавши не одне молоде покоління. З них Ярошенко Валентина Микитівна - директор Нагольно-Тарасівського навчально-виховного комплексу "Дитячий сад - середня школа І-ІІІ рівня" з 1986 року. За добросовісну і довголітню працю Валентина Микитівна нагороджена знаком "Відмінник освіти і науки України"Силенко Надія Павлівна - заступник директора по виховній роботі. Президент Малої шкільної академії економічних наук. Надія Павлівна за добросовісну працю нагороджена знаком "Відмінник освіти і науки освіти"
Почесними громадянами селища Нагольно-Тарасівка є Кузьменко Анатолій Федорович (1925-1984р.р.), Лядський Ілля Олександрович(1927-2002р.р), Богачов Василь Іванович.
Лядський Ілля Олександрович – уродженець селища Нагольно-Тарасівка. У 1944 році був призваний до армії. Закінчив піхотну кулеметну школу у місті Дніпропетровську і був направлений у діючу армію за межами батьківщини. Потім служив у винищувальному авіаз’єднанні 2-ї повітряної армії механіком по радіолокаційному озброєнню. Був у Чехословаччині, Угорщині, Болгарії, Румунії. Нагороджений 13-ма урядовими нагородами. На військовій службі перебував до 1 вересня 1970 року.
Кузьменко Анатолій Федорович – уродженець селища Нагольно-Тарасівка. До війни закінчив дев’ять класів. У лютому 1943 року йому довелося звільняти радянську територію у складі 47-ї танкової бригади Першої танкової армії. Брав участь у звільненні Артемівська, Слов’янська, Барвенково. Нагороджений орденом Червоної зірки. При форсуванні був удруге нагороджений орденом Червоної зірки. При звільненні Правобережної України був тяжко поранений. Нагороджений медалями «За бойові заслуги», «За здобуття Берліна»
Ковальова Анна Василівна – 1925 року народження, уродженка селища Нагольно-Тарасівка. Під час війни служила радисткою в 33-ій гвардійській Севастопольській ордена Суворова Стрєлкової дивізії. Приймала участь у боях за Міус, звільняла Донбас, Крим, Севастополь, Прибалтику. За взяття Кенігсберга, за героїзм, проявлений у боях, нагороджена орденом Червоної зірки, медалями «За взяття Кенігсберга», «За перемогу над Германією». Після демобілізації працювала головою селищної ради. У нинішній час на пенсії.
Чеботарьов Григорій Миколайович – народився у 1927 році в селищі Нагольно-Тарасівка в родині шахтаря. З початку Великої Вітчизняної війни надавав допомогу країні своїми трудовими справами: обробляв землю, збирав врожай, працював на шахті. У 1943-44 роках знаходився у бригаді сприяння міліції і фронту: затримували дезертирів, мародерів, диверсантів. Забезпечували підтримку у прифронтових населених пунктах. У 1944 році був призваний в армію, де прослужив до 1950 року. У 1958 році закінчив Таганрозький радіотехнічний інститут, одержавши кваліфікацію інженера-електрика. З 1958 року працював у науково-дослідницькому інституті міста Саратова. З 1964 року трудився у спеціальному конструкторському бюро при одному із підприємств міста Київ. Автор більше 25 робіт в області електронної техніки. Має учений ступінь кандидата технічних наук.
Богачов Василій Іванович народився 3 січня 1933 року в селищі Нагольно-Тарасівка міста Ровеньки Луганської області в родині шахтаря.Василь Іванович рано залишився без батьків. Мати померла зразу після закінчення війни (у 1945 році). Батько, учасник боїв у складі 395-ї шахтарської дивізії, був декілька разів поранений, контужений. Повернувся з війни інвалідом другої групи, працював на шахті, помер весною 1949 року.
Василь Богачов з дитячих, ранніх юнацьких років піклувався про своїх молодших брата і сестру, а також про себе, щоб вижити і одержати освіту.
Богачов В.І. учився протягом довгих років свого життя, закінчив очно і заочно багато навчальних закладів.
З 1997 року до теперішнього часу академік В.І.Богачов - професор кафедри економічної теорії і маркетингу Луганського національного аграрного університету і керує Луганським регіональним відділом Академії економічних наук України.
В.І. Богачов видав біля 300 наукових праць, у тому числі 67 монографій, підручників, навчально-методичних посібників. Підготував трьох докторів і 23 кандидати наук. Відзначений багатьма нагородами, медалями і грамотами центральних і місцевих органів влади. Ім’я Богачова В.І. занесено в енциклопедію сучасної України, інші енциклопедичні видання.
В.І.Богачов – член Міжнародного співтовариства Письменницьких спільнот. Поет, прозаїк, публіцист. Видав п’ять збірок віршів, шість збірок оповідань.
У 2003 році почалася нова сторінка в діяльності академіка і поета: він став співпрацювати з композиторами В.А. Кірічеком і А.А. Малінніковим, уже написано більше 20 пісень.
У своїх літературних творах В.І.Богачов часто згадує рідне селище:
| Дали, дали не окинешь взглядом Синие луганские края, Здесь, в Нагольной, на гранитных скалах Песнь впервые родилась моя … | С той поры я стал бродить по свету По путям-дорогам всех широт, Видно, подарил мне талант, добром согретый, Местный удивительный народ … |
Не забуває академик Богачов Нагольно-Тарасівську школу, часто підкреслює, що саме в ній він зробив перші кроки у країну знань.
| И как живая до сих пор библиотека Священно в моей памяти озарена: Моя там школа. Там Сковорода навеки Посеял мудрости великой семена. |
За ініціативою Василя Івановича з 2001 року в школі запроваджено Премію імені академіка Богачова. За неї змагаються переможці з навчальних досягнень, кращі активісти школи та юні спортсмени.
Напевно, жодна школа на Луганщині не може похвалитися випускником, ім’ям якого було б названо зірку. А ми можемо. 20 листопада 2007 р. зірці сузір’я Козеріг надано ім’я «Професор Богачов Василь Іванович»
Земляки дбайливо пам'ятають і свято зберігають історію і традиції рідного краю, а це, повірте, багато що коштує! Нагольно-Тарасівка - наша маленька батьківщина, яка має своє минуле і сьогодення, і ми, охоронці цих традицій, будемо з гідністю їх передавати своїм спадкоємцям.
Просмотреть Нагольно-Тарасівка на карте большего размера