За матеріалами роботи «Історія села Гречишкіно»
учня 10-б класу СЗШ I-III ст. №16 м. Сєвєродонецька
Гречишкіна Сергія.
Керівник: Михайленко В.І.


с. Гречишкіно



Археологiчнi розкопки виявили в околицях села Гречишкіно кургани й поселення епохи бронзи. Гречишкіно засновано на початку XVII ст. Зі спогадів старожилів і за легендами його заснував біглий козак на прізвище Гречишкін.
Середина XVII столiття. Цариця Катерина II йде шляхом Петра I, повністю підкорює Україну. У 1764 році вона наказує гетьману Кирилу Розумовському скласти гетьманську владу. Трохи пізніше, в 1775 р. було прийняте рішення про руйнування Запорізької Січі.
Після руйнування Січі, Україна повністю потрапила в залежність від Москви. Козаки ставали звичайними московськими солдатами, кріпаками. На Україні посилюється кріпацтво. Саме в цей час на території теперішньої нашої області виникає Слобожанщина. Невдоволені своїм життям колишні козаки йшли у вільні степи, ліси й там організовували хутори, поселення. У ці ж краї засилали за вільнодумність біглих козаків. Серед них був і Іван Гречишкін, який оселився в лісі недалеко від озера по місцевій назві Милованово. Місцевість Милованово, за розповідями, була багата лісом, порослим папороттю, лугом і було декілька озер, в яких водилася риба.
Заснував поселення біглий козак Гречишкін, приблизно 250-300 років тому. Очевидно, він оселився в наших місцях після повстання Булавіна, оскільки в історичних документах, історичних повістях "Кондратій Булавін"                   Н. Задонського, не згадувалося про наявність населення в цих місцях.
Зі спогадів деяких людей похилого віку, він був біглий козак, що шукав кращої долі, чим далі від влади царя. Спочатку він оселився в лісі, біля озера Милованово. Тут, у версті, проходив Чумацький шлях і Гречишкін міняв у чумаків необхідні йому продукти, а іноді й відбирав у чумаків - одиначок товар.
Навколо ще була напівдика природа. Росли могутні дуби, тополі, берези, липи, непрохідні зарості, галявини з буйною травою. У пошуках кращого він зайшов в ці місця. Очевидно, це було навесні. Місце це пахло дикою природою. Цвіли дикі вишні, тернові кущі, груші, яблука. Тут же від холодних ключів відходив чистий струмочок. Він із родиною переселився сюди. Було у нього сім синів і одна дочка. Незабаром він одружив синів на дівчатах із сусідніх селищ – Трьохизбенки, Райгородки.
 На дочку він прийняв зятя, на прізвище Кузнєцов , який приїхав сюди з Валуйська. Потiм один удівець одружився на удовиці з села Трьохизбенка, яка привела сюди сина на прізвище Аверков. Старий, Аверков Опанас, який помер у 1940 році у віці більше 100 років, розповідав, що коли його привела мати сюди, то їх хата була по рахунку чотирнадцята. Потім один з Гречишкіних (Гречишкін Олексій Миронович) одружився на вдові з селища Новоайдар, яка привела з собою сина Кудинова. Так з'являються Кудинови.
Історія назв вулиць
Ще одна легенда свідчить, що в XVII ст. оселився з сім'єю, дружиною і синами – Тимофієм, Максимом, Зориком, козак Гречишкін. В пам’ять про козака село стало називатися його ім'ям. Місце для поселення було вигідним: поруч важливий чумацький шлях, довкола ліси, є степ і головне – вода. Сюди прибували й інші сім'ї, поселення росло. Сини козака Гречишкіна виросли і створили свої сім'ї, заснували свої подвір'я. На честь їх імен і місць проживання були названі вулиці – Тимашове, Максимовка, Зарикановка (сьогодні це вулиці Горького, Радянська, Пушкіна.) Найвища точка села дістала назву Верходон, а найдальша – розташована убік м.Харкова – Харків(сучасна назва вулиць Ворошилова і Садова ).
Через село протікає струмок, берегами якого ростуть верби. Влітку в село заїжджали кочівники-цигани. Вони розташовували свій табір у вербах. Тому нова вулиця, яка заселялася у струмка ,і дістала назву Цигановка (тепер Садова).
Вниз від пекарні йде вулиця Ворошилова. А раніше цю частину називали Матяжовка, на честь колись приїжджого козака, що тут оселився. Частина вулиці Істрашкіна (від клубу) раніше називалася Поповка. На цій вулиці жив батюшка і поруч була розташована церква. І, напевно, не випадково знову в цьому районі побудували нову церкву.
Був у селі й куток під назвою Байрак (це частини вулиць Шевченка, Корольова, Калиніна, Волкова). Його назва пов'язана з рельєфом: місцевість була сильно зрита ямами.
Як відомо, багато молодих сімей прагнуть жити самостійно, не залежати від батьків. Тому й вулиця стала називатися Некормиловка (тепер це вулиця Матросова). Кінець вулиці Гагаріна раніше носив назву Казанчика. Як говорять люди похилого віку, жили тут бідні та їм часто доводилося сидіти у порожнього казанчика.
Про все це ми дізналися в ході пошуку, у бесідах зі старожилами села. З початку заснування й до 70-х років минулого століття вулиці зберігали свої назви. Та й зараз у розмовах дуже часто можна почути їх.
Національний склад села – етнічні росіяни. До складу населення влилася невелика кількість українців, переважно з 1959 року. Характерним одягом місцевого населення є у жінок середнього і старшого віку широкі спідниці червоного кольору, фартухи кольорові, білі хустки. Молодь села одягається згідно сучасної моди.
У хвилях історичних подій.
До Жовтневої революції склад населення був такий: бідняків (селян) – 240 дворів, середняків – 60 дворів, куркульських господарств – 12 дворів. Селяни мали 1020 десятин землі, з яких 300 десятин кінної землі, а 720 було куплено суспільством у поміщика села Новоахтирка Ковалинського. Земля ділилася суспільством на їдця, коли була побудована церква, суспільство виділило священикові 20 десятин з одвічних земель. Перший колгосп ім. Леніна був створений в селі в 1929 році. Колективізація була завершена в 1931 році. Укрупнення колгоспа ім. Леніна відбувалося в результаті приєднання колгоспу ім. 9 Січня (хутір Путилино) в 1932 році. Потім (1957р.) до колгоспу ім. Леніна приєднався колгосп ім. 1 Травня  (с. Безгиново).
У колгоспі були споруджені столярна майстерня (1950 р.), пилорама (1958 р.), механічна майстерня (1959 р.), пекарня (1962 р.). Початок ХХ ст. пов'язаний з багатьма подіями: перша й друга буржуазні революції, перша світова війна, громадянська війна, Велика Вітчизняна війна. У селі Гречишкіно повстання проти царизму, поміщиків та інших гнобителів не було, оскільки селяни були вільні, а не кріпаки. Страйкових рухів і виступів  робітників у дореволюційний час у селі не було. Населення с. Гречишкіно в революції 1905 – 1907 рр. ніякої участі не брало. Страчених і заарештованих царизмом не було. Багато жителів села брали участь у громадянській війні. У селі в 1920 р. проходив бій Червоної Армії з бандою Махно. Восени 1918 р. був організований загін червоних партизан чисельністю 60 чоловік. Організаторами були Гречишкін Пилип Олексійович і Гречишкин Петро Якович. Цей загін влився пізніше в 14 стрілецький партизанський загін. Радянська влада була встановлена в селі в 1918 році. У 1919 р. у селі утворився перший орган радянської влади – сільська рада. Першим головою сільради був Кузнєцов Петро.
22 червня 1941 р. фашистська Німеччина віроломно напала на нашу країну. Почалася найважча з усіх війн, які довелося пережити народам нашої країни. Близько 500 наших односельців пішли на захист Батьківщини.
Хоробро билися селяни на фронтах. Це були розвідники, моряки, сапери, танкісти, зв'язківці. Серед захисників було 13 дівчат. Це Михайлова Ганна Іллівна, Пєтухова Ганна Єгорівна, Гєєнко Олександра Василівна, Гречишкіна Олена Юхимівна та інші. 1418 днів і ночей тривала війна. Багато життів вона забрала. 239 мешканців села не повернулися додому. 30 чоловік стали інвалідами. Нині в селі проживає 20 учасників війни. У 1942 році лінія фронту проходила недалеко від села. І як пам'ять – в центрі села пам'ятник, де захоронено близько 300 чоловік. Після закінчення війни в селі закипіло мирне трудове життя. Благоустрій села починається з кінця 50-х початку 70-х років.