За матеріалами роботи «Село моє як шум колосся»
членів гуртків «Юний історик» та «Літературне краєзнавство»
Олександропільської ЗОШ I-II ст. Білокуракинського району.Керівники – Постоленко А.І., Кончаренко С. М.


Історія с. Олександропіль (Липівка)

На нашій Слобожанщині зустрічаються неймовірно красиві місця. Одне з таких – Олександропіль: мальовниче село, що розкинулося на степових ярах, балках, долинах чарівної Білокуракинщини. Архівні джерела свідчать, що Олександропіль – чи не найдавніше поселення на Дикому полі. Відомо, що в епоху звільнення селян від кріпацтва тут проживало 1200 чоловік, було волосне правління. Ці мальовничі, квітучі і родючі землі належали Андрію і Павлу Олександровичам Тев’яшовим, які володіли 8800 десятками землі.

Тев’яшови, як відомо, древній рід полковників Острозького полку, який входив до складу Слобідської України і боронив її землі від кримських татарів, що робили спустошливі набіги на Російську державу. Перекази свідчать, що родоначальником Тев’яшових був знатний татарин, який виїхав із Орди до Дмитра Донського й прийняв святе хрещення. Онук його, Вавило, одержав кличку Тев’яша. Звідси і рід козацьких полковників пішов. Першим володарем у тих місцях із Тев’яшевих у кінці XVII ст. був Іван Іванович Тев’яшов, колишній столичний воєвода в Старому Осколі, а при царю Петру Великому – воєвода Острозького полку.
Олександропіль – оазис в квітучому степу. Та для нас рідніша назва – Липівка. Старі люди кажуть, що цю ліричну назву село дістало завдяки колишнім липам, які росли навколо церкви.
Липівка… В самому слові вчувається і передзвін серпів у колгоспному полі, і лірична дівоча пісня, і пахощі пишних садів. Пізніше ж назва села, за легендою, походить від імені панів. Ще в XIX ст. тут жив пан Олександр з дружиною Поліною, звідси й пішла назва, навіки залишивши їх у людській пам’яті.
Інші відомості говорять про те, що назву село Олександропіль одержало в період 1820 – 1823 років на честь сина Олександра Куракина, оскільки це місце входило до його володіння. В селі широко займалися бджільництвом, а мед держали в липових діжках, тут росло багато лип, тому раніше і називали село Липівка.
Заселення цього мальовничого краю в Дикому полі, припадає на першу половину XVIII ст. на землі, подарованій Петром I князю Б.І. Куракину, після придушення козацько – селянського повстання під керівництвом К. Булавіна. Прибулі біглі люди - кріпаки, козаки з Чернігівської губернії. Найбільш активно займався освоєнням своєї вотчини князь Олександр Борисович Куракин. Цей процес відбувався в період з1734 – 1760 рр.
На найвищому місці в центральній частині села, як стверджують старожили, в 1807 – 1810 рр. була збудована церква на честь ікони Казанської Божої Матері, що і тепер місцеві жителі кожного року 6 листопада відзначають як престольне свято. Існують перекази і легенди старожилів села, в тому числі Матвія Прокоповича Дубового, який прожив 105 років, що коли поміщик, прізвище невідоме, розпочав будівництво церкви, то циганка – ворожка сказала йому: «Вельмишановний пане, коли ти закінчиш будувати храм і відбудеться перше богослужіння, з вами станеться раптова смерть». Тому будівництво на деякий час було припинено, і поміщик новобудову став використовувати як стайню для овець. Але на прохання прихожан, клопотання вищого духовенства, будівництво церкви було примусово закінчено. Церкву побудували, а її автор після будівництва         все – таки помер.
Є і тепер мешканці села, які пам’ятають, що десь 70 років тому навкруги церкви росли велетенські дерева – липи. Церква мала спеціально вилитий дзвін, звук якого було чути на 50 кілометрів. Було таке правило, що взимку, коли була велика заметіль і бездоріжжя, били у дзвони і давали знати подорожнім, що заблукали, орієнтир, як добратися до оселі.
Після революції 1905 -1907 років у селах тривало розшарування селян. Найбільш заможні з них виходили на хутори, займаючи, як правило, кращі землі. А бідні селянські господарства зазнавали все більшого розорення, особливо багато було зайнято земель в південно – східній частині України. Першими поселенцями села Олександропіль були українські та російські селяни, які втікали від поміщиків – кріпосників. Ці поселення розміщувались поблизу води, лісів. Ліси надійно захищали їх від набігів татар, а також від царських експедицій, які розшукували селян – втікачів і повертали їх колишнім власникам. На цих землях ще й досі збереглися назви урочищ, які походять від прізвищ поміщиків, котрі володіли кращими родючими землями. Саме на них вони розміщували маєтки, головним чином, в красивих і мальовничих місцях.
В 1929 році в селі Олександропіль організовується два колгоспи «VII з’їзду Рад» і «17-річниці Жовтня». Пізніше вони об’єднуються в колгосп імені Кірова.
А потім почалася війна. Вижило село і в роки Великої Вітчизняної війни. Відважні визволителі стіною стояли за свою рідну землю, багато з них загинуло у боротьбі з ворогом. Багато односельців подалися на фронт визволяти інші міста і села, але далеко не всі повернулися додому. За роки війни з боїв не повернулися 130 жителів села Олександрополя. Всі вони занесені в книгу пам’яті України. Односельці свято бережуть в пам’яті їх імена і в знак подяки та поваги в парку поставили меморіальну стелу з прізвищами загиблих. І тому багато років підряд, на свято Перемоги, 9 травня, біля Обеліску слави збираються всі жителі села.
15 лютого 1963 року село приєднали до Білокуракинського району (до цього воно було у складі Білолуцького), і колгосп перейменували в «Комуніст». Головою правління був обраний Семен Матвійович Середа, який працював на цій посаді 28 років, аж до виходу на пенсію.
На початку 1963 року на території колгоспу державою була побудована і здана в експлуатацію електростанція. В село прийшло світло. В цей період збудовано тваринницький комплекс, де широко застосовувались механічне доїння та приготування кормів. Господарство – багатогалузеве. Основним напрямом господарства було виробництво сільськогосподарської продукції і розвиток м'ясо – молочного тваринництва. Колгосп «Комуніст» на цей період мав землі 8267 га, в тому числі ріллі – 5766 га. З кожним роком колгосп міцнішав, розширювалися виробничі й інші сільськогосподарські галузі, велося будівництво. В 1966 році було завершено будівництво школи, а пізніше двоповерхової школи – інтернату.
З 1963 року по 1984 рік директором Олександропільської восьмирічної школи був Іван Самсонович Солдатенко, який доклав багато зусиль разом з правлінням колгоспу в її будівництві, громадськістю  села та школярами біля школи та адміністративних установ закладено парк з фруктових та декоративних дерев.
Пізніше в селі Олександропіль збудовані інші соціально-побутові приміщення, клуб з бібліотекою, контору колгоспу, фельдшерсько-акушерський пункт, магазин продуктових та промислових товарів, критий тік, зерносклади, ангар, ЗАВ, дитсадок.