За матеріалами роботи «Історія села софіївки»
вчителя історії Оборотнівської ЗОШ І-ІІІ ст.
Сватівського району Вихрук Н. Л.


с. Софіївка

На північному заході Луганської області, на південних острогах Середньоруської височини, розташоване село Софіївка,яке знаходиться в 35 км  від районного центру – м. Сватове, в п'ятнадцяти кілометрах від залізничної станції Південної залізниці – Куземівки і десяти кілометрах від автостради Харків – Луганськ.  
Місцевість рівнинна, порізана балками, ярами. З двох сторін до села туляться невеличкі лісочки: Медвежий та Хатнюк. Крім цих маленьких лісочків на дальшій відстані від села є трішки більші ліси: Лахмітьків, Катеринівський, Варварівський, Іванівський, Ясенівський. Назва кожного лісу пов’язана з ім’ям його власника, розмірами і густотою. В лісах водяться такі звірі: вовки, лисиці, дикі кабани, лосі, косулі, зайці, а також птахи: коршуни, сови, шпаки, горобці, синиці, ластівки, дикі гуси і качки.
Декілька старожилів села впевнено стверджують, що, за переказами їх дідів і батьків, приблизно в 1795 році виходець з Полтави, царський полковник Рубан, після закінчення військової служби отримав в користування землі. Прибув він сюди з частиною кріпаків і на правому березі Кобилки заснував село, яке було назване Рубанівкою на честь пана Рубана. (Теперішнє село Оборотнівка).Переселенцями були кріпаки з Полтавщини і Сумщини. У пана дітей не було, і після його смерті землі перейшли до родича – пана Абази, який збудував свій маєток на поблизу Хатнюківського лісу, що і поклало початок народженню села Обазівка. Це сталося приблизно у1850 році.
Мав пан Абаза сто пар биків, сімдесят пар коней, п’ятсот десятин землі. Було у пана восьмеро дітей: Петро, Марія, Катерина, Софія, Варвара, Григорій, Олександр, Віссаріон. Коли діти підросли, почали відокремлюватися від батька. Абаза наділяв їх землею.
Так, дочка Марія отримала землі, де згодом був заснований хутір, який назвали на її честь Мар’ївкою. Приблизно в 1919 році Мар’ївку почали заселяти селяни села Барвінки Донецької області. Марія, дочка Абази, володарка хутора, вийшла заміж за Клещова. Свою землю вона продала селянам. Першими поселенцями хутора були Деркачови, Білоусови, Сукови. Вони і назвали поселення Ново-Мар’ївкою.
Наприкінці 19 століття на землях, котрі належали Петру та Віссаріону, пан Абаза побудував церкву. Відкриття церкви відбулося в день святого Михайла. Тому хутір дістав назву Михайлівка.
Софії дісталися землі села Обазівки (між лісами Ведмежий та Хатнюк).
З того часу село стало називатися Софіївка.
В «Списках населених пунктів Харківської губернії» за відомостями 1864 року значиться: «Софиевка – хутор владельческий, при колодцах, разположен в 36 верстах от уездного города, в 39 верстах от становой квартиры. В селе насчитывалось 32 двора, где проживало 287 человек. Село имеет несколько ветряных мельниц».
В центрі села знаходиться  велике урвище, на дні якого є колодязь з чистою джерельною водою. Це урвище носить назву Провалля. Провалля ніби ділить село на дві частини :північну частину називають Грицаївка,  а південну – Бізуглівка. Звідки пішли ці назви, не знають навіть старожили села. В цей час у селі проживають великі сім'ї Іллінського Миколи Федоровича, Вакули Івана Федоровича (Дончака), Бервена Петра (Петрівські), Горбася Олексія Олексійовича, Клименка Гаврила (Гончарі).
Селяни з самого початку займалися землеробством. Найбільш поширеною системою землеробства була парова з трипільною сівозміною. Земля ділилася на три частини. Одна відводилася під озимі культури, друга – під ярові, третя залишалася під пар, використовувалася протягом весняно-літнього сезону як пасовисько. Наступного року пасовисько з осені засівалося озиминою.
Збирали зернові серпом та косою. Косу точили мантачкою, клепали її молотком на спеціальній  наковальні – бабці. При в’язанні снопів жінки застосовували цурку та граблі.
Головним знаряддям молотьби був ціп. У панському маєтку була косарка, молотарка, віялка. При роботі на току, складанні скирт селяни користувалися вилами.
Поряд із землеробством селяни займалися різноманітними промислами. Кожна родина займалася прядінням і ткацтвом, використовували такі знаряддя: терлиці, прядки, снівниці, стави, кросна. У селі були бондарі, теслярі. З Уразово приїздили кушніри та шевці, які обмінювали кожухи, свити, чемерки на продукти харчування. У кожному селі була своя кузня – шанована серед селян споруда. Тут можна було замовити серп, ніж, підкувати коня, почути свіжі новини.
Важливою складовою частиною життя нашого краю було селянське подвір’я. Центром була хата, побудована з дерева (дуба або верби). Дах покривався соломою або очеретом.
Внутрішній кут хати з одного боку, від вхідних дверей, займала українська піч, що була обернена своїм отвором до фасадної стіни, в якій були вікна. По діагоналі від печі влаштовували покуть, де розміщували ікони, прикрашені вишиваними рушниками. Під іконою, уздовж стіни, ставили стіл. Біля столу, попід тильною стіною, ставили довгу дерев’яну лаву.
Збоку від столу розміщувалася скриня. Простір між піччю та причілковою стіною заповнювався дерев’яним настилом (піл), який удень використовувався для хатніх робіт, а вночі слугував спальним місцем. Упродовж чільної та причілкової стіни наглухо встановлювали лави, які на свято прикрашали саморобними ряднами, а в заможних сім’ях – килимами; у кутку, біля дверей, розміщували дерев’яні полички (мисник) для посуду.
Долівка була глиняною. Стеля підтримувалася поздовжніми або поперечними балками – сволоками.
Двір огороджували плетеним з лози тином. У дворі споруджували хлів, де утримували корів, волів, стайню для коней, саж для свиней, курник для птиці. Зерно зберігали в коморі, сіно, солому, полову – в клуні. Для зберігання реманенту слугувала повітка.
Про культурне життя селян не варто і говорити. Єдиним джерелом «культури» на селі була церква, вона знаходилася за 5 км у селі  Михайлівка. Селяни до церкви приходили не тільки з нагоди релігійних свят, а й через свої сімейні потреби – народження дитини, весілля, хворобу чи смерть когось із рідних. Церкву відвідували всі – і багаті, і бідні. Тут влаштовувалися загальносільські молебні, звідси починалися процесії навколо села. На цвинтарі відбувалися колективні обіди під час храмових свят. «Під церкву» збиралися послухати мандрівних богомольців. Часто біля церкви проводили громадські сходи з різних питань.  Ні школи, ні  медичного закладу на території села не було. У пана Абази були артисти, які веселили гостей на балах, домашній театр.
Далеко луною котилися події 1905-1907 рр.. Тяжке становище селян не могло не вплинути на організацію їхньої боротьби проти поневолювачів. Жителі сусіднього хутора Мараховки в цей час вийшли на косовицю трав на панській землі для свого господарства. Інших виступів проти поміщиків старожили не пам’ятають.
Перша світова війна принесла багато горя простим людям. Не обійшло лихо і село Софіївку. Ось що пише про цей час учасник громадянської війни уродженець села Софіївка Клименко В'ячеслав Гаврилович у своїх літературних спогадах «…яка тепер молодь у селі? Хлопці віком до 18 років. Вся робота лягла на їх плечі. Дівчат в селі багато, але вони частіше плачуть, чим сміються. Якось на Різдво зібралися у сусідки Марфи. Веселощів не вийшло. Село жило життям, схожим на життя підземелля. Листи фронтовиків навівали смуток…».
Незважаючи на віддаленість села, і його зачепили крилом події 1917 року. Його мешканці воювали по різні сторони  барикад. Багато мешканців села стали на бік молодої республіки Рад. В перші роки радянських п’ятирічок змінилося і життя мешканців села Софіївка. В 20 – 30 роки Софіївка відноситься до Нижньосвердлівського району. В грудні  1926 року пройшли вибори до місцевої ради. Мають право голосу 312 чоловік. Вибрали головою сільради Рибалка  Максима Пилиповича, його замісником - Бервено Олександру Аксенівну, секретарем - Приходченка Миколу. 29 квітня 1926 року в Софіївці була зареєстрована машино - тракторна спілка. В1927 році працює трудова школа з 2 вчителями, діє комнезам (комітет незаможних селян). В лютому 1928 року молодь із сіл Софіївка, Варварівка та Мараховка створила  комсомольську організацію на чолі з Клименком В.Г. Перший колгосп у Софіївці був створений у 1930 році. Він називався «Сяйво». На чолі колгоспу став Іл'їн Іван Васильович. Колективізація, як і по всій країні, проходила з перекрученнями. Дехто добровільно вступив до колгоспу, сподіваючись на краще життя, здавав до спілки все, що мав. А декого оголошували куркулями й розкуркулювали. Так, багатодітну сім'ю Вакули Івана Федоровича, яких по вуличному називали Дончаки, розкуркулили лише за те, що вони мали швейну машинку. Їх вислали до Сибіру, і більше про них ніхто не чув, а швейну машину, яка стала предметом заздрощів,забрали собі місцеві керівники. Не обминули своїм чорним крилом село і  репресії 1937 року. Мало не потрапив до в’язниці голова колгоспу Іл'їн  Іван Васильович. Його врятувало лише заступництво братів Клименків Федора і Давида, які обіймали високі  урядові посади в Києві та Москві і з якими він товаришував. Після нього головою колгоспу став Клименко Захар Леонтійович. Але невдовзі доля повернулася спиною і до одного з братів Клименко - Федір Гаврилович, який жив і працював у Москві, був заарештований і висланий до Сибіру. Лише через десять років його реабілітували і повернули до Москви. Повернувшись із заслання, Федір Гаврилович розповідав про жорстокість, через яку йому довелося пройти.
Не обминув Софіївку і голод 1932-33 року. Так, наприклад, у Горбась Варвари Олексіївни від голоду загинуло двоє дітей і чоловік. Ще старожили пам’ятають історію  про  коня, що загинув недалеко від села. Коли звістка про це пройшла селом, один чоловік не витримав і наївся падалі, так його і знайшли мертвим біля трупа коня. (у 2009 році у селі було встановлено пам’ятний знак, який має нагадувати людям про ті страшні події)
Але, незважаючи на всілякі протиріччя, колгосп міцнів.  Мирну працю людей було перервано війною. Для захисту своєї Вітчизни на фронт пішли майже всі чоловіки села. На плечі жінок ліг весь тягар сільськогосподарської праці. Для потреб армії з колгоспів були відправлені всі автомобілі, кінні вози, верхові коні. Проводилася велика роз’яснювальна робота по залученню  населення до будівництва оборонних споруд. Так взимку 1942 року група молоді брала участь у будівництві військового аеродрому в селищі Нижня Дуванка, рили окопи. Жителі села брали активну участь у проведенні недільників. Зароблені кошти були перераховані Червоній Армії.
В кінці червня – на початку липня 1942 року німецькі війська стрімко просувалися на схід. Починається евакуація колгоспної худоби, майна  подалі від фронту. Люди починають від’їжджати в евакуацію, рухаючись на залізничні станції Кислівка та Куземівка. Але було пізно, ворог був близько, і люди  змушені були повернутися.
Дев’ятого липня, напередодні жнив, село Софіївка було окуповане італійськими та німецькими військовими частинами. Німецькі окупаційні війська почали встановлювати свій «новий порядок». Були створені окупаційні органи влади: управа, поліція.
Головною метою «нових» органів влади було економічне пограбування села. Тому окупанти та їх прибічники з перших днів окупації почали відбирати у населення продукти харчування, зерно, худобу, теплий одяг і все, що потрапляло під руки.
Школа була закрита. З шостої години вечора до шостої години ранку було встановлено комендантський час. Багатьох дівчат 16-18 років вивезено на роботу до Німеччини. Там вони працювали на фабриках, заводах, по господарству. Інколи через село гнали полонених, цю картину свідки не можуть забути до цього часу: полонені були босі, роздягнені, вкриті ранами, голодні. Їх, ніби худобу, гнали «напувати» в Лахтьківському ставку,а місцеві жінки намагалися таємно кинути їм хоч окраєць хліба.
Звільнено село  Софіївка було ввечері 31 січня 1943 року.
59 жителів села Софіївка не повернулися з фронту. Героїчно воювали за Батьківщину Барвінов Іван  Антонович,- старший сержант 181 Знаменської Червонопрапорної дивізії на 2 Українському фронті, нагороджений Орденом Червоного Прапора і бойовими медалями; Паюнов Максим Прокопович,який пішов на фронт в 1942 році, був замісником командира взводу 104 стрілецької дивізії, приймав участь в боях на Сталінградському, Південно- Західному і І Білоруських фронтах, нагороджений багатьма медалями; з 1945 по 1950 рік очолював Софіївську сільську раду.
Відбудова зруйнованого війною господарства.
Під час війни колгосп «Сяйво» був перейменований у «Радянське село». До його складу входили жителі сіл Софіївка, Катеринівка, Пилипівка та Варварівка. На чолі колгоспу став Остапенко. Після вигнання фашистів з території Нижньо- Дуванського району жителі села приступили  до відновлення розграбованого ворогами господарства. В цей період Софіївка стає центром Софіївської сільської ради. Не вистачає тяглової худоби, насіння. Колгоспники вручну вилами перекопують поля, сіють пшеницю, овес, ячмінь.
Колгосп виходить на одне з перших місць в районі по збору врожаю, план по косовиці в серпні 1946 року  був виконаний на 76%. Непогані були результати по молотьбі та скиртуванню. Восени колгосп активно розпочав сівбу озимих культур; правління колгоспу організувало сівбу кінними сіялками, упряжками з волів і корів колгоспників. Із 150 га озимих 71 га посіяно живим тяглом. Такої кількості не сіяв жоден колгосп району. Про трудові подвиги неодноразово писала районна газета «Сталінський шлях». На 1 січня 1948 року колгосп  «Радянське село» нараховував 502 чоловіка, в тому числі 193  праючих. В селі працювала неповна середня школа, з шестирічним терміном навчання, де навчалося 114 учнів. Колгосп мав 21 коняку, 200 ВРХ, в тому числі - 20 корів, волів – 52, овець 40 голів, свиней 85 голів, 500 голів птиці. На чолі колгоспу стояв Радіонов Федот Михайлович, якого змінив Сіренко Дмитро  Романович,який залишався на цьому посту до 1958 року. В 1949 році  колгосп мав 2835га землі, в тому числі пашні і городів-1813 га. Середня врожайність складала озимої пшениці- 1.9 ц, жита -2.08ц, ярої пшениці- 3.3 ц, ячменю -5.7 ц, вівса-9,3 ц, кукурудзи в зерні- 7 ц, соняшника- 3,45 ц з гектара. Середньорічний надій на корову складав 1495 л, настригли шерсті з вівці-1500г, середня яйценосність - 38 яєць на несучку. Від рослинництва  був отриманий дохід в сумі 49.4 тисяч карбованців, тваринництва-29.1 тисяча карбованців. В середньому на трудодень було видано 48 копійок, зерном по 500 .
 З року в рік укріплявся колгосп, зростала врожайність сільськогосподарських культур. Так в 1951 році врожайність зернових і зернобобових  становила вже 10.3 ц з га.
В 1958 році колгосп «Радянське життя»  був приєднаний до колгоспу імені 8 Березня (село Оборотнівка). В 1959 році до них приєднався ще один колгосп- «Пролетар» села Наугольного. Очолював колгосп у цей час Коробейников Микола Федорович. Головою сільської Ради був Семененко Єгор Васильович. Загальна площа землекористування – 10660га, в т. ч. ріллі – 6846га. У колгоспі створено 3 комплексні бригади: № 1 в с. Оборотнівка, № 2 в с. Наугольне, № 3 в с. Софіївка.
В цей час в селі Софіївка працює семирічна школа, яку очолює Боровий Юхим Семенович, де навчається більше ніж 250 учнів з  навколишніх сіл. В селі працюють магазин, лазня, лікарняна амбулаторія, кузня, сільський будинок культури. Є молочнотоварна ферма, СТФ, тракторна та овочева бригади, пташник, вівчарня. До села прокладено асфальтовану дорогу. Але поступово мешканці сіл переселяються на центральну садибу. Так, села Варварівка та Катеринівка зникли зовсім. В зв’язку зі зменшенням контингенту Софіївська семирічна школа була в 1968 році реорганізована на початкову, яку  закрили  зовсім в 1982 році. Остання вчителька цієї щколи - Бервено Марія Григорівна.
Після початку перебудови знову з'явилася нова надія на відродження села. В селі збудували новий, обладнаний по-сучасному, літній табір молочно-товарної ферми, було збудовано на кошти колгоспу декілька житлових будинків, в яких нині мешкають сім’ї Паюнових, Вакули, Колесникових, Шевченків, а також  нове приміщення лікарняної амбулаторії (зав. Чернишенко О.М.), збільшено поголів’я овець. Але ці заходи так і не дали бажаного результату. Колгосп 8 Березня припинив своє існування в 1998році. Софіївка стала спочатку  відділенням агрофірми «Осіріс» (Білоус В.), потім відділенням ПП СВФ «Агро» (Журавльов). В 1999 році було закрито магазин, будинок культури. В 2004 році припинила свою роботу молочно-товарна ферма, а ще раніше закрили вівчарню. В 2007 році тракторну бригаду було переведено до села Оборотнівка. Станом на 2011 рік в селі проживає 58 чоловік, на хуторі Пилипівка – 8 чоловік.Тричі на тиждень їздить рейсовий автобус «Сватове-Софіївка». Є лікарняна амбулаторія (додаток6),  приватний магазин(Бервено А.В). Переважаюча більшість населення Софіївки – це люди похилого віку.