За матеріалами роботи «Історія краю в історії родини» (2010 р.) Гоголева Владислава,
Фролової Валентини, Табурова Микити, учнів Верхньошевирівської ЗОШ І-ІІ
Керівник Савченко Т. І.



с. Верхня Шевирівка

Історія нашого села має давні корені. Про це свідчать знайдені археологами поблизу села три курганних могильника з одинадцятьма курганами, вірогідно кочовиків епохи бронзи.
Відомості про перших поселенців на цих землях належать до 1795 року. Тут оселялися козаки – втікачі.
З роками село перетворилося на хутір. Він отримав назву Шевирівка тому, що першими переселенцями на хуторі були брати Шевирьови. В ті далекі часи на хуторі були лише чотири вулиці. Шевирівка – центральна вулиця, Симонівка – там жили козаки Симонови, Слободка – поселення інородців, що втекли від кріпосництва,Стрепетівка – там жив козак Уласов, якого по – вуличному називали Стрепет. Центральна вулиця проходила через весь хутір із сходу на захід, а інші – в різних напрямах. В ті часи будівлі козаків розташовувалися вільно і уявляли собою одноповерхові садиби – дома, здебільшого дерев’яні.
Хуторським отаманом був Платон Демьянович Воротілін. Він добився дозволу на будівництво в хуторі школи, яке відбувалося в 1875-1877 роках.
В ті часи на території села був цегляний завод, що розпочав свою діяльність в 1880 році. Жили поселенці небагато, займалися землеробством, скотарством, тим і кормилися. Кожен козак повинен був мати в господарстві коня і до 45 років не мав права позбавитися нього.
До революції Шевирівка налічувала 60 дворів.
У січні 1918 року в селі встановили Радянську владу. 29 січня 1920 року були сформовані партійна і комсомольська організації. В той же час був проведений суботник, на якому селяни спільно обробляли землі, виділені червоноармійцям.
В період колективізації був утворений колгосп. Проводилося і розкуркулення заможних селян, населення потерпало від голоду 1933 року. Майже в центрі села насаджено сад, який згодом став улюбленим місцем відпочинку. Молодь із задоволенням проводила тут вільний час, лунали серед зелені пісні, грали гармонь і баян.
В сурові роки Великої Вітчизняної війни на різних фронтах з ворогом билися 79 жителів села. 20 із них загинули. Орденами і медалями нагороджені 79 односельців.
В період німецько-фашистської окупації активними членами Краснодонської підпільної організації «Молода гвардія» були колишні учні Верхньошевирівської школи Степан Сафонов і Ганна Сопова. Верхня Шевирівка знаходилась в окупації і молодь з нашого села уганяли на роботи в Германію. У вересні 1942 року гітлерівці закопали живим в землю першого голову колгоспу – І.Є.Шевирьова.
Після війни з кожним роком зростало населення, з’являлися нові дома, вулиці. З давніх часів люди різних національностей жили разом, разом долали всі негоди і труднощі. В цей період до села приїжджало багато нових поселенців. Люди з різних територій вербувалися на роботу в шахти, а тут в нашому селі будували житло і оселялися.
В сімдесяті роки на землях біля Шевирівки було розташоване третє відділення радгоспу « Орджонікідзе», що спеціалізувалося на вирощуванні овочів та фруктів. За трудові успіхи орденами і медалями були нагороджені 30 кращих робітників третього відділення радгоспу «Орджонікідзе».
За успіхи в праці Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджені: З.А.Колтакова – бригадир – парниковод, А.С. Михайлова – овочевод, Л.І. Картамишева – бригадир – овочевод, В.Г.Чукавов – тракторист, М.Г.Панченко – доярка.
За 1966-1975 роки побудували 80 будинків, двоповерхову школу, розпочали будівництво тепличного комбінату.
Сьогодні в селі Верхньошевирівка 790 дворів, 1700 жителів. Наше село – центр селищної ради. В селі працює сільська лікарняна амбулаторія, клуб, бібліотека, пошта, неповна середня школа.



Просмотреть увеличенную карту